— Ну-ну, ягнятко моє маленьке, стамбульська цукерочко, це не для мене, а для панича.
— Панич не п'є вина.
— Я справді не п'ю,— усміхнувся Гергей,— але нам треба зараз вирушати, нас не буде до вечора, отож я не хочу, щоб Туліпана мучила спрага.
— Ви зараз їдете? Куди ж ви зібралися, паничу?
— Хочемо, тітко Юлі, глянути, що воно за таке турецьке військо. Сьогодні турки переходять через Мечек.
Жінка злякано здригнулася.
— Турецьке військо? Дорогенький мій паничу, благаю вас, не їдьте ви туди!
— Це вже вирішена справа. Я мушу його побачити.
— Ой, мій дорогенький паничу, в небезпечну дорогу ви зібралися! Ви собі уявляєте, яка то небезпека?
— Моє слово тверде,— проказав Гергей нетерпляче,— нам пора їхати!
— Мені що, їдьте собі куди хочете. Я вам не наказую. Але Туліпан нехай зостанеться. Я його не пущу.
— Туліпан мусить їхати зі мною,— коротко мовив Гергей.
— Ваш слуга й сам може підвезти харчі, на те він і слуга.
Янош теж був такої думки. Він уже зібрався, тайстра за плечима, залишилося тільки напоїти коней.
Туліпан, відчувши стурбованість дружини, виструнчився:
— Я, серденько, все-таки поїду. Щоб я осліп, якщо я не поїду! Вина ти й так даєш вряди-годи, ще й просити доводиться. Недобра ти жінка!
Тітка Туліпан заридала:
— Дам, чоловіче, вина скільки забажаєш, тільки не кидай мене саму тут...
— Гаразд, але не забувай, що пообіцяла. Панич — свідок. Я тільки проведу панича туди, а ввечері повернуся додому.
Тітка Туліпан трошки заспокоїлась. Наготувала харчі. Але не могла втримати сльози, коли вийшла проводжати свого господаря за ворота.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зірки Егера» автора Гардоні Г на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Важко Буді, пропала Буда“ на сторінці 10. Приємного читання.