І справді, в холодочку під тутовим деревом сидів смуглявий чоловік. Біля нього стояв зелений полив'яний глек з вином. Він ще не захмелів настільки, щоб від нього не можна було забрати глечика. Поруч нього сидів його синок, шестирічний босоногий хлопчик з такими ж чорними очима, як у батька.
Цецеї помилував цього турка за його вміння грати в шахи. Згодом з'ясувалось, що грати з ним в шахи нема сенсу, його можна використати з більшою користю для праці в домашньому господарстві. Особливо гарний був з турка куховар. Його батько працював кухарем у якогось паші. Жінки полюбили його за те, що він навчив їх готувати плов, береки й варити шербет. А Цецеї полюбив турка за те, що він зробив йому дерев'яний протез руки: на цьому протезі були й пальці. Коли Цецеї натягав рукавички, ніхто б і не сказав, що в нього дерев'яна рука. Старий навіть пробував стріляти нею з лука. Отоді-то й призначив він турка своїм найближчим помічником.
Якась молодиця зосталася без чоловіка, він загинув у бою, турок уподобав її собі, і вони побралися. Звичайно, він мусив спочатку перейти в християнську віру. І став Туліпан таким добрим угорцем, наче народився на угорській землі.
Коли Туліпан угледів юного панича й священика, він підвівся із землі й за турецьким звичаєм схрестив руки на грудях. Хотів ще й вклонитися. Але зробити цього не наважився, бо побоявся впасти долілиць, тому лише поштиво кивнув головою.
— Ех, Туліпане! — сказав Гергей докірливо.— Ти все п'єш і п'єш?
— Пити треба,— серйозно відповів Туліпан.— Я був турком до двадцяти п'яти років і не брав у рот вина, тепер мушу надолужувати.
— Але якщо ти п'яний, хто ж нам зварить тоді обід?
— Моя жінка,— відповів Туліпан, тицяючи вказівним пальцем у бік дружини.— Вона зварить і локшину з сиром. Ще й яку смачну!
— Але ми хочемо плову!
— І плов вона зготує. Вона вміє.
— А де господар?
— У Буді. Він написав нам звідти. Наші господарі переїхали туди. Їм дістався у спадок будинок. Панночка сидить у тому домі, як ружа в садочку.
Юнак повернувся до священика:
— Що ж з ними буде, якщо турки захоплять Будайську фортецю?
— Е-е! — скинувся священик.— Скоріше пропаде вся країна, ніж Будайська фортеця попаде у руки ворогові.— І додав: — Країну охороняє народ, а Будайську фортецю — сам бог!
Туліпан відчинив двері будинку. З кімнати війнуло пряним запахом лаванди. Турок розчахнув і вікна.
Піп зайшов до кімнати. Його погляд зупинився на портретах, що висіли на стінах.
— Може, це і є Цецеї? — показав він на портрет воїна у шоломі.
— Так,— відповів Гергей.— Тільки тепер у нього вже не таке чорне волосся.
— А ця косоока жінка?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зірки Егера» автора Гардоні Г на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Важко Буді, пропала Буда“ на сторінці 6. Приємного читання.