Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

Не минуло й години, як яма вже сягала копачам по пояс.

— Досить, Яноше,— сказав священик, тепер давай сюди мішки.

Слуга приніс обидва мішки.

— Не клади рушницю в росу! — зауважив священик. Затим сказав: — Візьми-но он ту лопату. Копай канаву від ями до дикої груші. Тут, на дорозі, вибирай на глибину в лікоть. А в траві можна й мілкіше. Дерен знімай обережно, щоб його можна було покласти назад. Щоб не видно було слідів нашої роботи.

Поки слуга копав канаву, піп і панич опустили в яму обидва мішки. У лантухах був зашитий у шкіру порох.

Їх затоптали землею, завалили великим камінням, потім добре утрамбували.

Слуга тим часом прокопав канаву до самого дерева, замаскував її. А підпалювальний шнур протягнув канавою ще далі. Його заклали проолієним полотном і плескатим камінням, щоб захистити від вологи, якщо почнеться дощ.

— Ну,— сказав весело слуга,— тепер я уже знаю, що тут готується.

— А що, Яноше?

— Тут хтось злетить у повітря.

— А як ти гадаєш, хто?

— Хто? Неважко здогадатися: завтра цією дорогою їхатиме турецький султан.

— Не завтра, а вже сьогодні,— відповів священик, поглядаючи на небо, яке вже почало світліти. Він витер спітніле чоло.

Коли сонце освітило дорогу, робота була закінчена, не зосталося й сліду від ями.

— А тепер, Яноше, сідай на коня і жени, сину мій, на гору Мечек, до того місця, звідки видно всю дорогу.

— Слухаюсь, ваша превелебність.

— Ми з Гергеєм ляжемо відпочити тут під деревом, кроків за двадцять-тридцять. А ти пильнуй. Як тільки помітиш першого вершника, скачи назад і розбуди нас.

Потому священик і хлопець знайшли собі місце, де густіша трава, постелили плащі й невдовзі поринули в сон.

2

Було пополудні, коли галопом примчав слуга.