Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

Юнак усміхнувся.

— Ви, вчителю, тільки гляньте на неї, то більше не питатимете, чи буду я з нею щасливий.

Кінь Гергея загарцював і вирвався вперед.

Вони в'їхали в лісові нетрі. Довелося злізти з коней. Гергей ступав попереду. Він знав, що за хащами заховалося його село.

Коли вони з'їхали у видолинок, назустріч їм з хат повибігали жінки.

— Герге! Авжеж, наш Гергей! — голосно вигукували вони.

Гергей махав їм рукою, кланяючись наліво і направо:

— Доброго дня, тітко Юці! Доброго дня, тітко Панні!

— А панів нема вдома! — крикнула одна з жінок.

Гергей похнюпився, осадив коня.

— Що ви сказали, тітонько?

— Немає їх. Поїхали.

— А куди ж?

— У Буду.

Гергей обімлів.

— Всі поїхали?

Наївна юнацька мрія! Він сподівався, що почує у відповідь: «Ні, панночка зосталася вдома».

— Авжеж, усі. З ними поїхав і наш священик.

— А коли?

— Після святого Георгія.