Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

— Це вже завтра.

— Ні, зараз давай.

Старий турок зайшов у намет, довго шукав щось там у темряві. Тоді вийшов, тримаючи в руках пару заіржавілих острогів.

9

Саме в цей час Юмурджак блукав табором серед наметів, в яких розмістили хворих.

— В якому наметі лежить отой невільник, що хотів відправити сьогодні в рай нашого всемилостивого падишаха? — запитав він вартового.

Дозорець показав йому на білий чотирикутний намет.

Біля намету довкола багаття сиділо навпочіпки п'ятеро стариків у білих чалмах і чорних кафтанах. Це були придворні лікарі султана. У всіх п'ятьох були серйозні й засмучені обличчя.

Юмурджак зупинився біля вартового, який охороняв намет.

— Чи можу я поговорити з бранцем?

— Спитай у лікарів,— поштиво відповів дозорець.

Юмурджак вклонився лікарям. Ті кивнули у відповідь.

— Ефенді[30], якщо ви дозволите мені поговорити з отим хворим, ви зробите добру справу для падишаха.

Хтось із лікарів пересмикнув плечима. Це могло означати і «не можна», і «зайди в намет». Юмурджак віддав перевагу другому тлумаченню.

Запона намету була відкинута. Всередині горів великий світильник. Священик лежав на постелі горілиць, очі його були приплющені.

— Гяуре,— мовив турок, підходячи ближче до нього,— ти не впізнаєш мене?

Панотець Габор не відповів.

— Я — Юмурджак, якого тобі колись доручили повісити. Ти подарував мені волю, взявши від мене взамін мій амулет.

Священик мовчав. У нього навіть вії не здригнулися.

— Тепер ти раб,— вів далі турок,— і тебе напевно чекає смерть.