Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

Гергей понишпорив у кишені:

— Хайване, ось тобі каблучка. Знай, угорець нічого задарма не приймає.

Хайван узяв каблучку і втупився в неї.

Гергей вів далі:

— Ти дав мені волю й коня, а я подарую тобі за це каблучку. Ну, хай допомагає тобі аллах! — І він пришпорив коня.

Але Хайван схопив вуздечку.

— Стривай! Це ж турецька каблучка, правда?

— Так.

— А звідки вона в тебе?

— А тобі що? Якщо дуже хочеш знати, то вона належала одному яничарові.

Хайван якийсь час тупо дивився кудись у простір, потім простягнув каблучку:

— Не треба. Ти й так добре віддячив мені за волю і за коня,— і засунув каблучку юнакові в кишеню.

Гергей рушив на південь, щоб на випадок погоні їхати не тією дорогою, що веде в Буду.

Місяць уже хилився до крайнеба. На сході займалася ранкова зоря. Широкий шлях в одному місці перетинав вузенький путівець. Гергей побачив на ньому вершника, який щодуху мчав йому назустріч.

Якщо вони рухатимуться з однаковою швидкістю, то якраз на перехресті зустрінуться.

Гергей спочатку стишив коня, та коли й зустрічний вершник уповільнив ходу, знову пустився галопом. Він прискакав до перехрестя першим, випередивши незнайомого вершника кроків на сто.

Він не зводив очей з незнайомця. Вже розвиднілося, і Гергей з великим здивуванням помітив, що йому назустріч їде яничар у високому тюрбані.

Гергей осадив коня, зупинився.

Незнайомий вершник теж зупинився.

— Хай йому біс! — буркнув юнак.— Ще не вистачало потрапити туркові в руки! — Зі страху в нього аж подих перехопило.