Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

У турка заблищали очі.

— Це правда?

— Правда. Ти, мабуть, чув про таких героїв, що їх не бере куля.

— Звісна річ.

— Отож, не віддавай оті аркушики нікому ні за які скарби, ні за які обіцянки. І навіть показувати не смій, бо їх у тебе заберуть.

— Ого! Не такий я вже й дурень!

— Але й це ще не все. В одному аркушику сказано про те, щоб не піднімати руку на дітей, жінок, поки не станеш великим паном. Хай усі твої помисли будуть приковані до ратних подвигів.

— Я так і чинитиму.

— Бо ти станеш великим паном: бейлер-беєм[32] Угорщини.

Турок аж рота роззявив від здивування.

— Бейлер-беєм?..

— Звісно, не з завтрашнього ранку, а згодом, коли ти уславишся своєю хоробрістю. Далі там сказано й про те, що у всіх вчинках, у своїй поведінці мусиш завжди керуватися словами корану: молитись ревно і за добро платити людям добром.

Здоровило-телепень благоговійно вирячився на школяра.

— Я часто мріяв стати вельможею. Мені це навіть снилося. Отже, на сім частин?

— Так, на сім частин. Не біда, якщо вони вийдуть неоднакові за розміром. Все залежатиме від того, яку частину тіла ти більше бережеш.

Турок, дуже задоволений, дивився вдалину.

— Ну,— промовив він, підводячи голову,— коли я розбагатію, я візьму тебе до себе писарем.

Гергей прикусив губу, щоб не пирснути зі сміху.

— Що ж, сідай тоді на коня, мій друже,— ласкаво мовив Хайван.

Він притримав коня, поки юнак вибирався на сідло.