Розділ «Частина друга Важко Буді, пропала Буда»

— Для відливки гармати в тисячу фунтів,— підвівшись, почав хлопчик,— потрібно дев'ятсот фунтів міді й сто фунтів свинцю, але при потребі гармату можна вилити і з дзвонів, тоді свинцю треба половину. Коли матеріал готовий, викопується глибока яма, завбільшки в контур гармати, яку ми збираємось вилити. Насамперед виготовляємо стрижень з в'язкої і чистої глини. Глину попередньо змішуємо з клоччям і в цю суміш встромляємо залізну палицю.

— Навіщо там залізна палиця? — запитав пан Балінт.

— Щоб довкола цього стрижня трималася глина, бо інакше вона відпаде або стрижень покривиться.

Дивлячись на батька розумними оченятами, Янчі вів далі:

— Глину треба замішати круто, додаючи клоччя по потребі. Іноді глину доводиться місити два дні. Коли все готове, глиняний стрижень кладемо на дно ями по центру, щоб він стояв рівно. Далі в такий же спосіб з очищеної і розмішаної глини виготовляють стінки форми для дула, старанно розрівнявши глину довкола стрижня.

Між стрижнем і стінками форми слід залишити отвір завбільшки у п'ять пальців. Але якщо міді вистачає, то стіни гармати можуть бути й товщі. Коли все готово, форму зовні обкладають камінням і залізними підпорками. Під два казани підкладають дрова, а на дрова мідь. Потім...

— Ти про щось забув...

— Про свинець,— підказав Фері.

— Я саме хотів про нього сказати! — відрубав хлопчик.— І свинець ми накладаємо шматочками. А тоді день і ніч палимо дрова, поки мідь не почне плавитися...

— Все правильно,— сказав Балінт Терек.— Єдине, хлопці, про що ви забули, то це про отвір для запалювання.

Потім розмова за столом перейшла на інші теми, присутні заговорили про військові справи, про турків, про німців. Раптом згадали й про Гергея.

— З нього вийде гарна людина,— сказав Балінт Терек і погладив Гергея по голові.— Розум у нього, як блискавка. Тільки руки ще не зовсім зміцніли.

— Дарма,— зауважив Зріні,— головна — не та сила, що в руках, головна сила серця — мужність. Один гончак зацькує сто зайців!

Вечеря наближалась до кінця. На столі вже зосталися тільки срібні кубки.

— Ну, а тепер пора прощатися з гостями і йти під крильце до матусі,— наказав Балінт Терек дітям.

— А хіба дядько Шебек не співатиме? — запитав малий Фері.

Зачувши ці слова, за столом ворухнувся бородатий чоловік з лагідним обличчям. Він зиркнув на пана Балінта.

— Любий Тіноді[28],— сказав Зріні, ласкаво подивившись на нього,— заспівай нам чого-небудь гарного.

Шебештьєн Тіноді підвівся, зняв з гвіздка лютню, що висіла в кутку кімнати, і провів пальцями по струнах.

— Що вам заспівати? — запитав він господаря.