Розділ «Частина перша Де угорські витязі родяться?»

Стояв теплий безхмарний день. У зруйнованих, сплюндрованих селах повсюди ховали мертвих і крили соломою хати. В деяких селах їм зустрічалися самі лише старі люди. Турки погнали з собою весь народ.

Коли вони доїхали до сігетварських комишів, священик підняв голову і сказав:

— Сам господар вдома.

— Звідки ви знаєте? — спитав здивовано хлопчик.

— А ти хіба не бачиш прапора?

— Де? На вежі?

— Еге ж.

— Червоний з синім?

— Так. Це його кольори. Отже, він удома.

Вони вискочили на перший дерев'яний місток, який вів у так зване «старе місто». Біля церкви з двома вежами сиділи три перекупки і продавали черешні. Церковні двері оббивали залізом. Вони проминули ще один міст — широкий і довгий, глибоко внизу під ними блищала вода.

— Зараз буде внутрішній двір фортеці,— сказав священик.— Пора вже.— І він старанно витер носовичком спітніле обличчя.

Брама фортеці була відчинена. На просторому подвір'ї вони побачили латника, який мчав крізь хмару куряви, і ще одного латника, що нісся йому назустріч.

— Он Балінт Терек,— пояснив піп.— Той, у кого шолом прикрашений ведмежою головою.

Вершники мчали один одному назустріч, тримаючи списи напереваги. Коли вони зійшлися, їхні коні стали дибки. Але списи тільки ковзнули по латах.

— Подати булави! — крикнув той лицар, шолом якого прикрашала ведмежа голова.

Почувши наказ, з дверей замку вибіг зброєносець у синьо-червоній одежі і подав однакові булави з мідними шишаками і два залізних щити.

Латники знову роз'їхалися. Потім кинулися один на одного.

Першим ударив вершник з гладеньким шоломом на голові.

Ведмежоголовий підставив для захисту щит над головою, і він забряжчав, наче розбитий дзвін. Але рука з булавою змахнула з-під щита і так вгатила супротивника по голові, що шолом аж увігнувся.

Суперник зупинив коня і кинув зброю на землю.