Розділ «Частина перша Де угорські витязі родяться?»

— Като, серденько, глянь-но!— гукнув їй Балінт Терек.— Ось він який, зброєносець нашого Добо!

Герге поцілував руку хазяйці. Маленька жінка з ясними голубими очима всміхнулася, і поцілувала хлопчика в щоку.

— Цей малюк? — здивовано запитав священик.— Так він же ще молокосос!

— Так, але він ссе не молоко, а турецьку кров,— відповів господар замку.

— Хочеш їсти, маленький мій солдатику? — запитала жінка.

— Хочу,— відповів Герге.— Але спочатку я хотів би побачитися з паном Добо.

— Ні, синку, це неможливо,— відповів Балінт, спохмурнівши.— Твій пан лежить поранений...— І він обернувся до священика Габора:— Ти ще нічого не знаєш? Він кинувся з п'ятдесятьма витязями на дві сотні турків. Один турок так глибоко штрикнув йому списом в ногу, що аж пришпилив до луки сідла.

— Ото лихо.

— А ти, панотче,— сказав Балінт Терек, сідаючи на лавку,— що ти робитимеш тепер без парафії?

— Якось проживу,— сумно відповів піп.

Балінт Терек замислено підкручував вуса.

— Ти знаєш турецьку мову?

— Знаю.

І по-німецьки вмієш?

— Я два роки працював регентом на німецьких землях.

— То ось що я тобі скажу. Збирай свої манатки та переїжджай сюди, до Сігетвара. Власне, не в Сігетвар, а в Шомодьвар, бо ми переберемося туди через кілька днів. У моєї дружини є священик-папіст, чому б і мені не мати свого нововірця? А через рік-два підростуть і діти, і я віддам їх тобі на виховання.

Він глянув на своїх синів, що разом з Гергеєм гралися, бігаючи довкола яблуні. Хлопчики весело сміялися, обличчя їхні розпашіли.

— Я заберу цього хлопчика в Добо,— сказав Балінт Терек.— Можливо, що він стане ще одним вихователем.

Король Янош помер. Його ще не досягнув повноліття. Угорці залишилися без вождя. В країні відбувалося те, що й зображено на гербах, де розгнівані грифи рвуть у різні боки корону.

Серед угорців запанувало збентеження. Ніхто не знав, чого слід боятися більше: панування турків-басурманів чи німців-християн.