Розділ «8. Суботня вечеря»

Павлинка кривиться.

— Недобра ця твоя горілка. Смердюча.

— Недобра? — дивується Зависляк.— Дуже добра! Завтра на забавку дам іще кращої, побачите. Буде весело, аж собаки витимуть.

Макс, Прокіп і Юзек, нахилені до Семена, тим часом встигли провести з ним коротку тиху нараду. Розлягається гучна мелодія на гітарі, і рибалки підхоплюють її занадто голосним заспівом.

— Гей, садівнику сердитий! Не бий рідної сестриці! Гей, бо маємо на тебе, гей, та лютую рушницю!

— Що це ви — про якесь биття?! — накидається Павлинка.— Він мене й пальцем не торкає! Це тільки часом його заносить — от він і...

Макс кривить губи в двозначній усмішці й гостряком своєї залізної руки шкребе скатертину. Оконь недовірливо похитує головою. А Прокіп тільки переводить важкий допитливий погляд із Януарія на Павлинку і знову на Януарія. Начебто й не суперечить Павлинці, але в їхній згоді чаїться застереження Завислякові й погроза. В сусідній кімнаті заплакало немовля. Семен зривається з місця, біжить у куток, схиляється над дитиною, поправляє перинку й буркотить щось невиразне, але лагідне.

— Я не боюся вас! — раптом вибухає Зависляк.— Нікого не боюся! Балча теж! Досить, пся крев, послужництва. Семене! — наступає на приятеля, що повертається до столу.— Пахолку, пришийхвосте, так і передай своєму добродію. Семене...— голос його заламується, м’якшає, і логіка пияцького почуття вмить змінюється:— Ти найкращий, тобі одному подарую все, братом будеш мені, хочеш? — Наливає у дві склянки: — Семене, випий зі мною за любов.

Семен одмахується коротким жестом.

— Не хочеш?

— Самогонка.

— Самогонки за кохання не вип’єш? За Павлинку?

Знову тільки мовчазний жест відмови.

— А за ту, із міста, що її ліжко волік, випив би?

Семенові очі звужуються. Ствердно киває головою.

— А за твого коменданта, що буде на тому ліжкові спати,— теж випив би?

На Семенових губах — тінь усміху. І притакування.

— Чорне твоє піднебіння, Семене! Ти! Я вас обох прикінчу!

Замахується на Семена пляшкою. Зрипують сінешні двері. Семен інстинктивно затуляється гітарою — бренькіт струн. Януарій бачить, хто ввійшов. Мимохідь підмічає глузливий, недовірливий півусміх Макса. За частку секунди змінює кут кидка. Пляшка розбивається об одвірок, поряд з головою Балча.

— Пощастило тобі.— Балч підходить до коновки в кутку, нахиляється, шукає на лаві черпак. Троє рибалок, обминаючи його півколом, вилітають з хати. Налякана Павлинка причиняє двері до сусідньої кімнати, стає між Балчем і Януарієм. Балч лагідно відводить її вбік. З повним черпаком підходить до садівника й плюскає йому в обличчя водою.