Розділ «2. Напівутопленик»

— Щось не розумію...

— Нічого... І так зрозуміло. Вони б не наважилися, якби ви зійшли з автобуса в Хробрицях.

— А, ти теж про це... Звідки ж я знала...

— Звичайно. І я не знав. Я вийшов до автобуса, але... не до вас. Думав, що буде звичайна людина, ну... чоловік.

— Дякую.

— За що? Ага, я погано висловився. Та це байдуже. Марно ви намучилися в дорозі, слово честі.

— То ти знаєш, чого я сюди приїхала?

— Я не знаю хто. Але чого, знають усі.

— Щось цього не видно,— промовила гірко.

Хлопець дивиться на неї з якоюсь сумною розважливою повагою.

— У нас в Хробричках школи нема.

— Нема, то буде.

— Побачите.

— Ваші діти десь же вчаться? Де ж таки?

— Вже не вчаться!

— Як це?

— Я не знаю... Балч вам розкаже.

— Хто це такий Балч?

— Війт. Само собою зрозуміло.

— Не дуже. Ти такий великий хлопець і нічого не знаєш.