Розділ «Вільгельм Мах і його роман «Вчителька, дочка Колумба»»

Письменник нічого не замовчує, показуючи свого героя в усій сукупності позитивних і негативних рис, створюючи яскравий образ дещо демонічного лиходія-спокусника, грубіяна і деспота. І незважаючи на це — Балч чимось невловно симпатичний: чи то широтою натури, чи то нестримним буйством, в якому є щось від чисто дитячої задерикуватості й пустотливості, чи то схованим за грубістю пориванням до чогось яскравого, світлого, ніжного.

Розчарованому в усьому, зухвалому й самовпевненому Балчеві протистоїть молоденька Агнешка, сповнена віри в людей, в майбутнє, в корисність своєї скромної учительської праці. Зустрічаються, по суті, два антиподи, конфлікт між якими неминучий. Але як цікаво й психологічно тонко зображені в творі перипетії цього віковічного двобою поміж добром і злом, які нові, незвідані аспекти людських відносин зумів Мах побачити в новій дійсності!

Історія взаємин Агнешки і Балча належить до кращих сторінок післявоєнної польської літератури. Тут і принципова боротьба двох полярно протилежних поглядів на людину і її місце в житті, і відбиття теми, що завжди хвилює художників,— незбагненність єднання двох сердець. Багато що прірвою пролягло поміж героями, занадто сильні це люди, щоб підкорятися чужій волі, зректися своїх переконань. Навіть кохання, почуття сильне, хоч і невисловлене, сховане у глибині душі, не могло їх примирити, відігравши, однак, певну роль у їхньому житті. Почуття до молодої вчительки, її внутрішня чистота, сильна, вольова, цілеспрямована натура внесли розлад у здавалось би непохитний духовний світ Балча. Як цілком природний і психологічно обумовлений сприймає читач його останній відчайдушний крок: він знищує гуральню (Агнешка завжди виступала проти пияцтва) і йде з села, де почував себе досі повновладним господарем. Балч залишає село переможеним, хоч сам, очевидно, не визнає своєї поразки, яка, до речі, була водночас перемогою над собою, над своїм минулим і сучасним.

Агнешка намагається передусім зрозуміти людину, з якою її звела доля. Вона прагне якимсь чином піднести Балча у власних очах, якось виправдати своє необачне, болісне кохання. У її ставленні до сільського старости проглядає звичайне бажання збагнути незвичну людську особистість і допомогти їй піднестися, скинути ярмо давніх нашарувань. В своєму ненаписаному листі до подруги Агнешка багато чого «додумує», вона ідеалізує Балча, але думка її обирає подекуди правильний шлях. «Бо ж уяви, Ізо, разом зі мною, що хтось вимагає від себе і від усіх інших абсолютної людської досконалості і що цього, всупереч розумові й досвідові, сподівається. Це шаленство, таке очікування чуда, таке марення про досконалість, котре вже не знало б ні закону, ні правосуддя як таких, що вже не потрібні їй. Ну, а коли ідеал не сягає такої висоти, бо сягнути, як відомо, не може, тоді той, хтось шалений, кидається в іншу крайність, крайню крайність, заперечує в собі та в інших людяність таку, якою вона є, і найбільше висміює тих, котрі залишаються вірними реальній, скромній людяності й не погоджуються підтримувати його нову віру в досконалість падіння».

Однак ця відірвана від дійсності мрія, що виступає джерелом страждань Балча і тяжким тягарем лягає на плечі його підопічних, бо саме на них зганяє він свою злість і розчарування, має, на думку все тієї ж великодушної, благородної й розумної Агнешки, свою позитивну сторону. І знову резонуюча ідея Агнешки підкорена нестримному бажанню зрозуміти сутність всякого великого людського звершення, в якому сміливість, і, здавалось би, нездійсненність задуму повинна зрівноважуватись спокійною і дійовою продуманістю його реалізації. «Ідеали шалених недосяжні, це правда,— думає вона,— але їх недосяжність змушує мене, звичайну працівницю, подвоювати зусилля й підносити мої пропорціонально менші завдання до їхнього найвищого рівня».

Мах схильний вбачати в своїй молоденькій героїні рідкісний талант першовідкривача справжніх цінностей. Зрозумілою стає сама назва твору: «Вчителька, дочка Колумба». Цей образ-символ неодноразово з’являється в книжці. Колумб і його подвиг ніби присутні при деяких важливих починаннях героїні. Вона вихованка дитячого будинку, що носить ім’я легендарного мандрівника. Як реліквія зберігається у неї макет корабля, на якому Колумб зробив відкриття, що обезсмертило його ім’я. І основне, найголовніше — Агнешка за духом своїм людина-шукач, її ваблять до себе складні й невторовані шляхи. Вона, власне, за задумом автора, «відкриває» Балча (та й інших) і собі, і йому, і читачеві. Знову й знову Мах примушує Агнешку шукати причини зростаючого інтересу до Балча в міркуваннях більш високого, так би мовити, загальнолюдського порядку. Можливо, даються взнаки специфічні особливості професії учителя, можливо, хочеться виправдати свій вибір, своє кохання. Це поєднання в її особі рис резонера, який завжди прагне дати собі звіт у своїх вчинках, з безтямно закоханим дівчиськом, є, мабуть, одним з художніх надбань письменника.

Вільгельм Мах створив принципово новий варіант сюжету, до якого вдався у своєму оповіданні Жеромський, оскільки докорінно відмінними були дві епохи, межу між якими проклали Жовтнева революція і створення народно-демократичної Польщі. В центральній героїні, як зазначає польська критика, важливе не тільки те, що вона навчає дітей і самовіддано бореться з темнотою і неуцтвом (у цьому їй, на відміну від героїні С. Жеромського, неоціненну допомогу подає держава, вся система народної освіти). Набагато важливіше те, що вона стає «взірцем ставлення до життя, прикладом інтимних почувань сучасної щедро обдарованої особистості».

Роман «Вчителька, дочка Колумба» здобув загальне визнання, був удостоєний Державної премії. Останнє промовлене до читачів слово Маха хвилює і буде хвилювати, бо це слово правди, чистоти й благородства, бо це відблиск справжнього таланту.

Валерія Вєдіна