Розділ «10. Вечір танців»

— Жінки відмовляються,— докидає Семен, але Балч його перебиває:

— Діти будуть, не твоя це справа. Не забудь: о дванадцятій пришлеш до мене Макса, Пащуків — батька з сином, Варденьгу, Жерара. Це — третє.— Балч гасить пальцями останню свічку, саме коли під стелею спалахує електрична лампочка. Семен злазить із стільця.

— Молодого Пащука не пришлю, бо його тут уже нема й не буде,— промовив, вагаючись.

— Втік?

— Його беруть в Хробрицях до верстатів.

— Кат із ним. Підійди-но сюди, Семене. Струнко!

Семен несамохіть виструнчується.

— Я ж казав: не тут і не дуже. Так же я казав, Семене?

— Казав, комен...

— Мовчи! А ти порушив мій наказ. Ти сказав випровадити їх і пустити. Збаламутив мені людей, збунтував. Через тебе мої люди билися між собою. Навіщо ти зробив це, Семене?

Семенові відомий оцей Балчів голос, тихий і лагідний. Чекає, мовчить.

— Бунт? — в удаваному здивуванні супить брови Балч.

— Ні, коменданте. Але гадаю...

— Гадаєш! — раптом скипів Балч.— Ти гадаєш!

Агнешка чує звук сильного ляпаса й глухий стогін Семена. Вбігає до приміщення. Не тямлячись, кидається до чоловіків, відштовхує Семена вбік, зупиняється перед Балчем і, конвульсійно затискуючи кулаки, кричить йому просто в обличчя:

— Досить! Досить цього! Досить!!

Крик її надламується, і в найвищій точці переходить в безсиле сухе схлипування.

— Так не можна, пане Балч,— закінчує якось по-дитячому, ніби школярка тремтячим голосом.— Ви не шануєте людей, товаришу Балч!

— Я забувся, що й ви тут є, пані,— тихо й збентежено озивається Балч.— Справді. Ох, пробачте, ось вам і той ключ. Будь ласка. І — на добраніч.

Відвертається від неї і йде на ганок. Семен за ним. Агнешка без ніякого почуття, без ніякої думки затискає в руці отриманий ключ. Помічає ще тільки, як Семен, зупинившись на порозі, прощається з нею глибоким, уважним поглядом.