Розділ «Йозеф Рот Марш Радецького та інші романи»

То була Жакова солдатська книжка. Окружний начальник начепив окуляри й прочитав:

— «Франц Ксавер Йозеф Кроміхль». Це твоя книжечка? — спитав пан фон Тротта.

— Авжеж!

— То ти звешся Франц Ксавер Йозеф?

— Тепер уже так і зватимуть!

— Чого ж тебе звали Жаком?

— Це він звелів.

— Так, — мовив пан фон Тротта і прочитав рік народження. — То це тобі в серпні буде вісімдесят два!

— А сьогодні ж у нас що?

— Дев’ятнадцяте травня!

— Скільки ще до серпня?

— Три місяці!

— Он як, — сказав Жак дуже спокійно і знов зліг на подушки. — То я вже до нього не доживу! Відкрий коробочку! — мовив він, і окружний начальник відкрив. — Там лежить святий Антоній і святий Георг, — вів далі Жак. — Можеш лишити їх собі. Потім шматочок кореня від пропасниці. Віддай його своєму синові Карлові Йозефу. Поклонися йому від мене гарненько! Корінь може йому стати в пригоді, адже там болото! А тепер зачини вікно. Я хочу спати!

Настав полудень. Ліжко було вже геть усе залите найяснішим сонячним промінням. На вікнах непорушно поприлипали великі іспанські мухи, і канарка вже не співала, а дзьобала цукор. Дванадцять ударів вибило на ратушній вежі, їхня золота луна віддалася на подвір’ї. Жак тихенько дихав. Окружний начальник подався до їдальні.

— Я їсти не буду! — сказав він панні Гіршвіц.

Він озирнув їдальню. Ось тут, на цьому місці, завжди стояв з тацею Жак. Отак він підходив до столу і отак подавав страву. Пан фон Тротта сьогодні не міг їсти. Він зійшов униз, на подвір’я, сів на лаві біля стіни, під брунатним виступом даху, і став чекати сестри-жалібниці.

— Хворий тепер спить, — сказав він, коли вона прийшла.

Час від часу подихав легенький вітрець. Тінь від виступу помалу ширшала й довшала. Мухи дзижчали круг бакенбардів окружного начальника. Він час від часу відганяв їх рукою, і його манжета рипіла. Уперше, відколи перебував на службі в свого цісаря, він серед білого буденного дня сидів без діла. Ніколи доти він не відчував потреби взяти відпустку. Це вперше в нього випав так ніби вихідний. Він весь час думав про старого Жака, а все ж таки був веселий. Старий Жак помирав, але помирав так, неначе святкував якусь визначну подію, і з такої нагоди окружний начальник узяв вихідний. Чи то перший день відпустки.

Несподівано він почув, що з дверей виходить сестра-жалібниця. Вона повідомила, що Жак, уже без температури і, як видно, при ясному розумі, встав із ліжка й саме збирався одягатися. І справді, окружний начальник побачив старого у вікні. Той поклав на підвіконня помазок, мило й бритву, як робив щоранку, бувши здоровим, і почепив на віконну защібку невеличке дзеркальце, збираючись голитися. Жак відчинив вікно і своїм звичним, здоровим, голосом гукнув:

— Мені вже добре, пане бароне, я цілком здоровий! Прошу вибачити мені! Будь ласка, не турбуйтеся!