Розділ «Йозеф Рот Марш Радецького та інші романи»

Для Арнольда батьків приїзд не став такою приємною несподіванкою, як мав право сподіватися старий Ціппер. Він був заклопотаний зовсім іншим: думав про свою дружину.

— Сідайте! — сказав він, похапцем обнявши батька, і навіть не помітив, що нема де сісти. — Що ви їстимете? — не дуже ввічливо спитав він.

— Двоє яєць, зварених м’яко, за пісковим годинником, не так, як варить твоя мати! — відповів старий Ціппер, усе ще весело, не завваживши, що приїхав невчасно.

Арнольд скінчив пакуватися, коли вже принесли каву. Він трохи заспокоївся. Мабуть, на нього, як і на багатьох людей, благодатно діяло хибне уявлення, що спаковані валізи — це вже майже відбута подорож.

Вони сиділи один навпроти одного — старий і молодий. Уперше сиділи так не вдома, не серед звичних меблів, не біля матері. Тільки батько і син, більше нікого. «Як приклад з історії, — подумав я. — Представники двох поколінь тієї самої раси. І кожному з них випало завдання представляти свій час».

— Твоя дружина, звичайно, десь поїхала! — почав старий тим самим тоном, що вдома казав: «Чай, звичайно, ледь теплий!»

— На жаль, з нею стався нещасний випадок, і я оце маю їхати до неї, — відповів Арнольд. — Я б не хотів, щоб ви говорили про неї таким тоном.

— Я не мав на думці нічого поганого. А що з нею трапилось?

— Я ще не знаю, адже лише збираюсь туди.

— Ну, — почав старий, — нещасний випадок для акторки — тільки реклама. Кажуть, що Сара Бернар почала вдвічі більше заробляти, відколи їй відрізали ногу.

— Хай Бог боронить! — крикнув Арнольд.

— Я ж не кажу, що твоїй дружині відріжуть ногу. До того ж вона не заробляє й третини того, що Сара Бернар.

— Хто за таких обставин говорить про гроші?

— Я часто мусив тобі помагати, сину, відколи ти одружився з нею. А ти знаєш, що мої справи йдуть не найкраще. Процес уже коштує мені купу грошей. А тепер ще й довелося витратитись на дорогу подорож.

— Як ви можете в цьому становищі дорікати мені грішми? Ви ж бо знаєте, що я одружений з артисткою.

— Мистецтво просить хліба! — мовив старий Ціппер.

— І я вам відразу скажу, — повів далі Арнольд, — що й завтра ви дасте мені грошей на дорогу. Добре, що ви приїхали. Якщо з Ерною справді щось сталося, я мушу відвезти її до найкращого санаторію. Вона не повинна тепер думати про аванси, які б зобов’язали її на довгі роки. Мені необхідно забезпечити їй матеріальну незалежність.

— Скільки тобі треба? — запитав старий Ціппер.

Тієї хвилини він наслідував одного з американських мільярдерів, яких бачив у кіно, тих мільярдерів, що носять у кишені жилета чекову книжку і з батьківською великодушністю допомагають своїм нащадкам у скруті.

— Якнайбільше, скільки можна!