Розділ «Частина друга»

Зорка прожогом, скільки було духу, кинулась у спальню. Щоки її палали. Вона не могла збагнути, чому їй раптом стало так соромно, неначе у їхній дружбі з Сашком було щось недобре.

Позаду неї чути було гнівний бас Кузьміна та обурений голос Сашка, який аж заїкався од хвилювання.

Не роздягаючись, Зорка пірнула в ліжко й вкрилася з головою.

Розділ 25. Щука

Продавець хапав хлібини одну за одною, кидав їх на широкий, наче майдан, щербатий прилавок і краяв на шматочки. Зорка тяглася до прилавка, але її весь час одштовхували. А буханців щоразу меншало.

Полиці несподівано зсунулися, і на Зорку зівсебіч посипався хліб. Зорка хапала буханці й ховала за пазуху. Їй раптом стало лячно. Загине стільки хліба! Швидше, швидше, поки ніхто не побачив, не відібрав! Продавець, розмахуючи ножем, бігав навколо неї і кричав:

— Зорко, ти чого сіпаєшся?!

Зорка випустила з рух хлібину, і хлібина заплигала, як гумовий м'ячик. Вище, вище! Зорка підстрибнула, щоб піймати її, і вдарилася головою об щось тверде.

Зорка злякано розплющила очі. Поруч неї сиділа сонна Галка, терла долонею скроню.

— Ти чого? — ледь прочумавшися, запитала Зорка.

— Це не я чого, а ти чого! — розгнівалася Галка. — Спочатку сіпаєшся, як навіжена, а потім я-ак даси головою... аж гуля вискочила!

Дівчата спали. Біля вікна скрутилася калачиком під ковдрою Наталя. На подушці стирчали тільки ріжки з паперу, на які староста дбайливо накручувала перед сном відрослі за зиму золотаві коси. Тоненько, ніби крадькома, посвистувала носом Нінка. Широко розкинувши руки, розплаталася на спині Анка.

Під стелею біля дверей тьмяно блимала синім вогником нічна лампочка у залізній сітці. В спальні стояла задуха.

Галка вмостилася, натягнула на голову ковдру і затихла, сердито посапуючи. Зорка теж перевернулася на другий бік, спиною до подружки, намагаючись заснути, але буханці хліба весь час кружляли перед очима. Зорка зітхнула й повернулася до Галки.

— Галю, ти спиш?

— Сплю.

— А мені хліба стільки снилося...

— Мені він щоночі сниться, — пробурчала Галка під ковдрою.

Зорка лягла горілиць, закинула руки за голову й стала дивитися у вікно.

Надворі погойдувався од вітру ліхтар у бляшаному круглому брилику, підвішений до дроту, і від його хитливого світла темінь за вікном то спалахувала яскравим колом, то гасла.