Розділ «Частина друга»

— Хайт, чу! — вигукнула постать високим протяжним голосом, махнула рукою, і до дверей кухні чинно підплив величезний верблюд, тягнучи за собою скрипучу гарбу з великими колесами. Візник кинув віжки на горб верблюда, зняв з гарби лантух і, весело «гекнувши», взяв його на плечі.

— Гей, господине! Продухт привіз!

Широко відчинивши двері, він уніс лантух у кухню, перекинув його на стіл і дістав з-за пазухи зібгані папірці.

— Тут пиши... усе привіз, усе одержав. Один мішок госпіталь, один мішок дитячий будинок — усе правильна. Ваш директор будив, вікно стукав, сказав кухню вези. Кухню привіз — пиши, будь ласка. Хороший продухт, крупа гречана.

«Гречана крупа, — зраділа Зорка, — ото здорово! Тепер хоч кашу варитимуть».

Галка підморгнула Зорці й заспівала їй на вухо пошепки:

Гоп, мої гречаники,

Гоп, мої милі...

Візник вийшов з кухні.

— Повістку одержав, війна йдемо! — ні з того ні з сього сказав він і зробив руками так, ніби тримав біля плеча гвинтівку. — Весь фашист — бах! бах!

Він засміявся, зняв з горба верблюда віжки й виліз на гарбу.

— Чу! Чу! — натягаючи віжки, загукав він. Верблюд ліниво гойднувся, вигнув довгу шию і потяг з двору гарбу з веселим візником.

На порозі з'явилася тітка.

— То ви ще тут? Усе видивляєтесь та винюхуєте? — просичала вона.

— Ми не видивляємося, — озлилася Галка. — Дуже нам треба!

Двері грюкнули, загримів зсередини засув. І тієї ж миті над головами дівчаток пролунав бас:

— Так-так, власне кажучи, жебраєте, га?

Зорка з Галкою притулилися до стіни. Перед ними, постукуючи палицею по кразі, стояв Кузьмін у накинутому на плечі новому дубленому кожусі.

— Ні... ми до Марі, — розгублено пробелькотіла Зорка, зіщулившись під насмішкуватим поглядом Кузьміна. Він осміхнувся, провів пальцем по тонких, підбритих вусах, похитав головою.

— Ясна річ, власне кажучи, що не до Параски Семенівни, — і несподівано підвищив голос: — Геть звідси, і щоб я вас тут більше не бачив, що? Повторіть!