Розділ ««Істина — печера в Чорних горах…»»

— Я хотів її, а я добиваюсь того, що хочу. Я не здавався. Вона сказала, що я мудрий, добрий і завжди зможу її забезпечити. І я забезпечую.

Хмари знову почали спускатись — і світ довкола м’якшав, втрачав обриси.

— Вона сказала, що я стану гарним батьком. І я зробив усе можливе, щоб виростити своїх дітей. Які також, якщо тобі цікаво, нормального зросту.

— Я вбиваю науку в малого Калума, — сказав Калум-старший. — Він непогана дитина.

— Так можна робити тільки, коли вони поряд, — відказав я. А тоді змовк і пригадав той довгий рік, а ще згадав, як маленька Флора сиділа на підлозі з джемом на обличчі і дивилася на мене так, неначе я був наймудрішою людиною на світі.

— Хтось утік, га? Я теж тікав, коли був парубійком. Мені було дванадцять. Я пішов аж до самого двору короля, що за водою. Тобто, батька нинішнього короля.

— Таке нечасто кажуть уголос.

— Я не боюсь, — відповів він. — Принаймні тут. Хто нас почує? Орли? Я бачив його. То був гладкий чолов’яга, який чудово знав мову чужинців, а от нашою мовою говорив сяк-так. Але його все одно зробили нашим королем. Він зробив паузу. — І якщо він знову прийде до нас, йому буде потрібне золото на судна і зброю, і на те, щоб прогодувати військо, яке він набере.

Я сказав:

— Я теж так думаю. Тому ми і вирушили на пошуки печери.

Він мовив:

— Це погане золото. Воно не дається даремно. У нього є своя ціна.

— У всього є своя ціна.

Я намагався запам’ятати кожен орієнтир: піднятися біля черепа вівці, перейти перші три струмки, потім пройти вздовж четвертого до купки з п’яти камінців, знайти, де скеля скидається на чайку, і продовжити йти між двома випнутими стінами з чорного каменю, а тоді спуститися спадом…

Я знав, що зможу запам’ятати. Принаймні так, щоб потім спуститися назад. Але імла збивала мене з пантелику, тому я сумнівався.

Ми дійшли до невеличкого озера, розташованого високо в горах, і напилися прісної води, а тоді наловили великих білих створінь, не схожих ані на креветки, ані на лобстерів, ані на раків, і з’їли їх сирими, бо не могли знайти жодного сухого прутика, щоб розпалити багаття на такій висоті.

Ми спали на широкому виступі скелі, а поряд текла крижана вода, і прокинулися, оповиті хмарами, серед сіро-блакитних тіней, що передують світанку.

— Ти хлипав уві сні, — сказав Калум.

— Мені наснився сон, — відповів я.

— Мені не сняться погані сни, — відказав він.