Розділ «Спляча і веретено»

Вона послала по свого нареченого і попросила його не засмучуватись. Сказала, що вони однаково одружаться, хоч він лише принц, а вона — королева, після чого лоскотала його під підборіддям і цілувала, доки він не всміхнувся.

Вона послала по свою коротку кольчугу. Вона послала по свій меч.

Вона послала по харчі і по свого коня, а тоді виїхала з палацу на схід.

Вона їхала цілий день, перш ніж на горизонті замайоріли примарні й далекі, наче хмари в небі, обриси гір, які окреслювали межі її королівства.

Гноми чекали на королеву в останньому трактирі біля підніжжя гір і завели її в глибокі тунелі, якими мандрували самі. Вона жила з ними, коли була ще дитиною, а тому не боялася.

Дорогою глибокими тунелями гноми мовчали, тільки раз за разом попереджали: «Пригни голову».

— Ви помітили, — запитав найнижчий гном, — що-небудь незвичайне?

У гномів були імена, але люди не повинні їх знати, бо такі речі вважалися святинею.

У королеви теж було ім’я, але тепер люди зверталися до неї не інакше, як «ваша величносте». Одним словом, з іменами в цій історії туго.

— Я помітив багато чого незвичайного, — відповів найвищий гном.

Вони були в трактирі Гудместера Фоксена.

— А ви помітили, що навіть серед усіх цих сплячих є те, що не спить?

— Я не помітив, — відповів середній за зростом гном, почесавши бороду. — Всі вони виглядають так само, як ми їх полишили. Дрімають, посхилявши голови, і дихають так слабо, що навіть ледь-ледь ворушиться павутиння, яким вони оплетені…

— Прядильники не сплять, — сказав найвищий гном.

Це була правда. Старанні павуки наплели павутиння від пальців до обличчя, від бороди до столу. Невеличка павутинка примостилася в глибокому декольте кельнерки, а борода пияка аж посіріла від шару павучих тенет. Павутиння колихалося на протязі від прочинених дверей.

— Цікаво, — мовив один із гномів, — вони помруть од голоду, чи є якесь магічне джерело енергії, яке підтримує у них життя на час тривалого сну?

— Думаю, друге, — відповіла королева. — Якщо, як ви кажете, сімдесят років тому ці чари наклала відьма, і ті, на кого вони подіяли, досі сплять, як Руда Борода під горою,[56] то це означає, що вони не постаріли і не вмерли, у тому числі від голоду.

Гноми закивали.

— Ви дуже мудра, — сказав гном. — Ви завжди були мудрою.

Королева скрикнула від переляку й несподіванки.