Другого ранку, сидячи в своїй кімнатці за кавою, Мартін переглядав газету. За все своє життя він уперше побачив власне ім'я, надруковане великими літерами, та ще й на першій сторінці газети, і, на превеликий свій подив, довідався, що він найвидатніший провідник оклендських соціалістів. Прочитавши палку промову, яку сконструював за нього юний репортер, він спершу розсердився, а потім кинув газету й розсміявся.
— Це написав або п'яний, або якийсь зловмисник, — сказав він Брісенденові, що прийшов до нього надвечір і стомлено впав на єдиного в кімнаті стільця.
— А вам не однаково? — спитав Брісенден. — Хіба ви надаєте значення думці тієї буржуазної свиноти, що читає газети?
Мартін на хвилину задумався.
— Звісно, ні. Але це може пошкодити моїм стосункам із родиною Рут. Її батько й так твердив, що я соціаліст, а ця паскудна брехня остаточно переконає його в тому. А втім, хай собі. Я от вам зараз покажу, що сьогодні написав. Це «Запізнілий», я вже дійшов майже до половини.
Він почав уголос читати, коли раптом Марія відчинила двері і впустила до нього чепурненького молодика, який жваво розглядався по кімнаті, завважив гасницю й кухоньку, а тоді спинив погляд на Мартінові.
— Сідайте! — сказав Брісенден.
Мартін посунувся на ліжку, щоб дати гостеві місце, і чекав, що той скаже.
— Містере Ідене, я вчора чув вашу промову і тепер хотів би взяти у вас інтерв'ю, — почав молодик.
Брісенден щиро розсміявся.
— Ваш товариш — соціаліст? — запитав репортер, кинувши швидким оком на Брісендена і нотуючи в пам'яті колоритну блідість його обличчя.
– І він написав той репортаж, — лагідно мовив Мартін. — Оцей хлопчисько!
— Чом ви його не відлупцюєте? — спитав Брісенден. — Я б зараз дав тисячу доларів, щоб хоч на п'ять хвилин мати здорові легені.
Репортера трохи приголомшила така розмова — про нього, при ньому і так, наче його тут нема. Але ж його похвалили в редакції за блискучий опис соціалістичного мітингу і доручили взяти інтерв'ю у Мартіна Ідена, лідера організованих ворогів суспільства.
— Містере Ідене, ви нічого не матимете проти, коли ми вас сфотографуємо? — мовив він. — Надворі чекає редакційний фотограф, і він каже, що краще спочатку зняти вас, поки ще не сіло сонце. А вже потім побалакаємо.
— Узяв з собою фотографа, — замислено промовив Брісенден. — Та всипте ж йому, Мартіне, всипте!
— Либонь, я вже старий для цього, — відповів Мартін. — Воно й слід було б, але щось не хочеться. Та й ради чого?
— Ради його бідної матері, — заперечив Брісенден.
— Над цим варто подумати, — відказав Мартін. — Але чи ж варто стільки витрачати сили? Щоб всипати ближньому, це забирає трохи сили. Та й взагалі — навіщо?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мартін Іден» автора Джек Лондон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXXIX“ на сторінці 1. Приємного читання.