Розділ десятий Зоряний пил

— На хлопця, я правильно здогадуюся? Такого ж милого, як і ви?

— Певною мірою, так, — кивнула зірка.

— Я Вікторія, — представилася дівчина. — Вікторія Форестер.

— А мене Іванною звуть.

Зірка уважно обвела Вікторію поглядом, з голови до ніг і з ніг до голови.

— То значить, ви і є Вікторія Форестер? Про вас йде добра слава.

— Це ви про весілля? — запитала Вікторія, сяючи від гордості й задоволення.

— Весілля? — перепитала Іванна. Вона намацала рукою топаз на талії і стисла його. Потім подивилася в напрямку проходу через мур і прикусила губу.

— Бідолашна! Який же він негідник, що примушує вас стільки чекати! — поспівчувала Вікторія Форестер. — Чом би вам не сходити на той бік і не пошукати його?

— Тому що… — почала зірка і раптом затнулася. — Еге ж, мабуть, так і зроблю.

По небу над головою мчали сірі й білі смуги хмар. Лише подекуди між ними проглядалися клапті блакиті.

— Шкода, що Місяця не видно, — зітхнула Іванна. — Я б спершу попрощалася.

І вона незграбно звелася на ноги.

Але Вікторія не збиралася так просто відпускати від себе нову подругу. Вона продовжувала щебетати про те, як у церкві оголошують імена наречених, про дозволи на шлюб, і про надзвичайні дозволи, які видає тільки архієпископ, і про те, як їй пощастило, що Роберт знайомий з архієпископом. Схоже, весілля мало відбутися через шість днів, опівдні.

Потім Вікторія покликала респектабельного джентльмена з сивиною на скронях, котрий курив сигару і усміхався так, наче в нього боліли зуби.

— А от і Роберт, — повідомила вона. — Знайомся, Роберте, це Іванна. Вона чекає на свого хлопця. Іванно, це Роберт Мандей. А наступної п’ятниці, рівно опівдні, я стану Вікторією Мандей. Можливо, любий, ти міг би використати у весільній промові каламбур — мовляв, цієї п’ятниці зійшлися разом двоє Мандеїв, два Понеділки!

Пан Мандей затягнувся сигарою, випустив хмаринку диму і сказав нареченій, що візьме цю ідею до уваги.

— То значить, — запитала Іванна, обережно добираючи слова, — ви не виходите заміж за Трістрана Торна?

— Ні,— відповіла Вікторія.

— О… це добре, — сказала зірка, знову сідаючи на траву.