Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Зненацька Ярвен прокинулась, ніби й не дрімала. Вона пригадала, як Йоас стояв під балконом і кликав її. Він гукав: «Малі!» І вона здогадалась, кого він мав на увазі.

Ярвен пильно придивилася до білявого хлопця. І раптом збагнула, чому його обличчя здалося їй таким знайомим.

Сонце зникло десь за лісом.

— На, — сказав смаглявий, неохоче простягаючи Ярвен окраєць хліба. — Ліронові не сподобалося б, якби ми морили тебе голодом.

Ярвен на хлопця навіть не глянула. Вона вже давно збагнула, що всі троє її викрадачів гадають, нібито вона — заодно з віце-королем і в змові проти півночі, а також проти принцеси. Кілька разів вона спробувала забалакати з Йоасом та Маленою, але ті щоразу різко її уривали.

Вона жувала хліб повільно, розуміючи, що їй більш нічого не дістанеться. У шлунку бурчало, але голоду вона не відчувала.

Коли вони доїли весь хліб і випили з термоса воду, яку Йоас набрав вочевидь десь у сусідньому озері, ті двоє зробили їй знак.

Ярвен підвелася. Той чоловік, Лірон, сказав, що коли до вечора не повернеться, то вони мають сховатися в лісі. Що з ним сталося?

— Іди сюди! — кинув Йоас. — Зараз ми вирушаємо в ліс, і ти йтимеш уже сама. Але ж ти розумієш: шансів дременути в тебе жодних. Але спершу ми ще заткнемо тобі рота.

І не встигла Ярвен навіть затулитись, як у роті в неї опинився кляп.

— Щоб не покликала на допомогу, якщо тут раптом з’являться твої люди! — пояснив хлопець. — А тепер гайда!

«Мої люди! — промайнуло в Ярвен. — Хто це „мої“ люди? Я хотіла від віце-короля втекти, а ці гадають, що я з ним заодно. Я боюсь і віце-короля, і бунтарів. „Моїх“ узагалі немає».

Вони знайшли схованку в густих ожинових заростях за якихось кількасот кроків від крутого берега, хоч ховатися, власне, й не було від кого. Ніч минула спокійно. Йоас із Маленою по черзі вартували, проте шукати їх ніхто не прийшов. Час від часу Ярвен засинала, та коли Йоас досить грубо потермосив її, у неї було таке враження, ніби вона не змикала очей ні на мить.

— Уставай, пора вшиватися! Тільки тихенько! — сказав він.

Було все ще так темно, як буває зоряної ночі лише тут, на півночі. Та коли вони вийшли з лісу, Ярвен побачила, що на обрії небо вже почало світлішати.

— Якщо думаєш, що тобі пощастить нас виказати, то помиляєшся! Не діждешся!

— Не кажи так, — озвалася Малена. Однак погляд, яким вона зміряла Ярвен, був сповнений люті. — Ти прихопив ліхтарика?

Усі троє полягали скраю на плато, Ярвен посередині. Тим двом не довелося пояснювати їй, що вона має робити. Коли повз них проплив перший патрульний катер, Малена поглянула на годинника. Йоас тримав Ярвен за потилицю.

Та вона й без цього не спробувала б привернути до себе увагу. На превеликий свій подив вона усвідомила, що боїться цих двох менше, ніж Гільґарда, Тяркс, Больштрема й віце-короля.

А крім того, кому вона попалася б до рук, якби спробувала зараз підхопитися, закричати й подати знак береговій охороні?