Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— Тоді шукайте її! — закричав віце-король. — Шукайте їх обох: і справжню, і фальшиву!

— Адже ти знаєш, Норліне, Малена на парад з тобою ніколи не вийде, — промовив Больштрем. — Тому нам доведеться брати Ярвен. Але чи після того, що оце сталося, Ярвен іще…

— Саме так! — вигукнув віце-король. — Саме тепер вона нас і підтримає! Чи не здається тобі, що тепер, після того, як бунтарі її викрали, вона їх просто зненавидить?

— Якщо її викрали бунтарі, то зненавидить, — кивнув головою Больштрем. — Але якщо її викрав Лірон… — Він зробив паузу. — Тоді доведеться нам придумати щось інше.

17

Вони знов їхали цілу ніч, спинившись лише на короткий перепочинок. Ярвен сиділа тепер на задньому сидінні, але руки й ноги в неї були зв’язані. Поруч сів отой білявий хлопець, і їхні плечі час від часу торкалися.

Цієї ночі ніхто з них довго не спав. У дорозі водій лише один раз десь зупинився, щоб самому трохи передрімати, і коли монотонне гудіння двигуна, під яке Ярвен щойно закуняла, раптово змовкло, вона прокинулась.

Ніч стояла зоряна, ясна, довкола було видно, як удень. Ніч з її антрацитовим небом лише поглинула денні кольори, надавши деревам і кущам різноманітних відтінків сірого.

«Ліс… — подумала Ярвен. — Усе ліс, і ліс, і ліс — скільки їдемо».

Навіть у густих сутінках північної ночі вона час від часу помічала серед дерев тьмяний полиск водяної поверхні. Усе ліс, і ліс, і ліс та озера.

«Куди мене везуть? — міркувала Ярвен. — Адже тут нічого нема: ні міст, ні сіл, край дороги — навіть жодної самотньої садиби. Якщо я закричу, тут ніхто мене й не почує».

Хлопець поруч із Ярвен уві сні глибоко зітхнув і схилився на неї. Не прокидаючись, він тихенько простогнав, умостився зручніше й поклав голову їй на плече.

Ярвен опанувала себе. Сну наче й не було. Хотілося, щоб нарешті настав ранок.

Згодом — минула година, а може, й дві — водій потягся, кинув погляд через плече й мовчки запустив двигуна. Уже за кілька хвилин Ярвен заснула.

Прокинулась вона, коли машина досить різко стала. Білявий хлопець рвучко підвів голову з її плеча й стрепенувся. Ярвен хотілося протерти очі, але ж руки в неї були зв’язані.

— Виходьте, розімніть ноги! — сказав водій. Голос його лунав бадьоро.

Обидва хлопці вийшли з машини, водій розв’язав Ярвен руки й ноги і промовив:

— Ти, звісно, можеш спробувати втекти, але забіжиш, гадаю, не далеко. Ми бігати вміємо. До того ж нас троє.

Ярвен з подивом усвідомила, що вже не відчуває жодного страху. «Так ніби страх, коли довго не минає, може розвіятися сам собою», — подумала вона й глибоко вдихнула прохолоду раннього ранку. Не лишалося нічого іншого, як просто чекати.

Машина стояла на невеличкому кам’яному плато над водою. Унизу під ними виднілася дзеркальна гладінь моря, з якого на обрії саме вставало червоне сонце, помалу повертаючи всьому довкола первісні кольори. Ніч минула.