Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— Малено! — крикнув хлопець і несамовито замахав руками. — Гей, Малі, це я! Малі! Що то вчора було?

Двоє поліцейських грубо схопили його за обидві руки й потягли назад.

— Малі! — гукав хлопець. Він був невисокий, смаглявий, а віком десь такий самий, як і вона, Ярвен. — Озвись якось, Малі!

Потому він, так ніби вчився цього роками, спершу одному, а тоді й другому ошелешеному охоронцеві садонув ліктем у здухвину й за мить пірнув у натовп.

Ярвен випростала спину й погасила усмішку на вустах.

— Хто то був? — злякано спитала вона. — Чого він хотів?

— Усміхайся! — прошипів поруч віце-король. — Махай! Саме це я й мав на увазі, такого слід сподіватися щохвилини. Завжди може трапитись якийсь божевільний, котрий гадає, що ти кохаєш його, бо в тебе закоханий він. Таке буває з усіма королями, з усіма принцесами. Ці люди просто несповна розуму, вони повсюди їздять за тобою, не дають тобі спокою… Ти ж бо й сама бачила. Та, на щастя, охорона працює все ж таки досить непогано. — І всміхнувся до натовпу. — Але те, що оце сталося, — додав він тоном, який зовсім не пасував до виразу його обличчя, — без наслідків, певна річ, не минеться. Служба безпеки, яка не здатна спинити хлопчиська…

Ярвен помахала рукою. Помалу їй починало здаватися, що бути принцесою — все ж таки не завжди лише приємно.

11

Зробивши великий гак, вони повернулися до палацу. Людський натовп перед ним потрохи розходився. У парку, вже за муром, вони пересіли до іншої машини. Віце-король ще раз безпорадно погладив Ярвен по голові.

— До побачення, моя маленька Ярвен! — промовив він глухим голосом. — Ти добре зіграла свою роль.

— Я дуже вдячна за те, що мені взагалі її доручили, — чемно відповіла Ярвен. — Перекажіть, будь ласка, від мене вітання принцесі. — Вона була рада, що нарешті не матиме нічого спільного ні з ним, ні з його дивною поведінкою.

Уже аж на зворотному шляху до Естерлінда (вона сиділа на задньому сидінні поруч із Тяркс) Ярвен спало на думку, яку дурницю вони зробили.

— Сьогодні вранці ми могли б одразу прихопити з Естерлінда й мою сумку! — сказала Ярвен і ляснула себе долонею по лобі. — Тоді можна було б їхати просто в аеропорт!

Нараз вона усвідомила, що її час у Скоґландії скінчився. Ще якась година, може, дві, й вона сидітиме в літаку й понад лісами, озерами, понад Північним морем летітиме додому, повертатиметься до своїх звичайнісіньких буднів.

— До маєтку не так уже й далеко, — байдуже промовила Тяркс. — Тобі ще треба переодягтися. Та й Больштрем запевне ще схоче з тобою порозмовляти.

— Ах, так! — кинула Ярвен.

Фільм, по суті, вже втратив для неї будь-яке значення, за цілий день вона про нього й не згадала. Вона вже забула, що все, що робила й за що хвилювалася, слугувало лише одній меті: влаштувати їй іспит; що це було ніщо інше, як своєрідний кастинг, — оті хвилини на балконі, поїздка містом, усмішки й помахування рукою…

Вона відкинулася на сидіння. Деякі вулиці через людські юрби були все ще перекриті. Водій щось невдоволено пробурчав і поїхав іншим шляхом.

Будинки й тут були білі й доглянуті, хідники — обсаджені деревами, а автомашини — великі й дорогі. Тяркс казала правду: Скоґландія була країна багата, і винятку не становив ніхто.