Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Ярвен затамувала подих. Банкетна зала була така величезна, що в ній стало б місця запевне для цілої сотні людей. Але цієї хвилини в другому кінці за довгим столом сиділи тільки Гільґард і Тяркс, а поруч із ними, на чолі столу, — чоловік, який напередодні ввечері зустрічав їх в аеропорту: режисер.

— Доброго ранку, Ярвен! — вигукнув Гільґард.

Голос його луною прокотився в широкій залі. Паркетна підлога й тут у багатьох місцях була оздоблена інкрустаціями і блищала в світлі, що падало крізь високі засклені двері. За ними виднілося поруччя вузенького балкона, а далі — парк, який розкинувся з тильного боку будівлі.

— Доброго ранку, — привіталась Ярвен і сіла навпроти Гільґарда на одне з двох вільних місць, де було столове начиння й посуд для сніданку: рожевий порцелян із золотавою облямівкою. Але на полірованому столі між начинням стояла лише хлібниця, масло й тарілка з м’ясною нарізкою — як удома. Ярвен трохи заспокоїлась.

— Сподіваюсь, тобі добре спалося? — спитав Гільґард і подав їй хлібницю з булочками.

«Власне, в такій залі мали б подавати слуги, — промайнуло в Ярвен. — Такі собі поважні чоловіки в чорних фраках, білих сорочках і з серветкою через руку або молоді жінки в білих очіпках і в невеличких трикутних фартушках поверх чорних суконь».

— Тобі не завадить добре поснідати, щоб розпочати цей день з новими силами, — додав Гільґард.

— Дякую, — тихо мовила Ярвен.

Поки вона намащувала маслом булочку, режисер пильно придивлявся до неї. Сам він, хоч перед ним також лежало столове начиння, не їв. Ярвен не могла зосередитись і не чула, про що він перемовлявся з Гільґардом і Тяркс, але ішлося, схоже, про якийсь міський квартал. Один раз, коли Ярвен попросила пані Тяркс передати їй тарілку з нарізкою, вона перехопила режисерів погляд — досить доброзичливий, прихильний. І все ж вона, коли обережно вкусила бутерброда, почувалася незатишно.

«Це ж негарно! — подумала вона, сподіваючись, що ніхто не читає думок з її обличчя. — Спостерігати, як хтось їсть, — це просто негарно! А хочеться ж вірити, що в такому замку люди вміють поводитися за столом».

— Ще одну булочку? — спитав Гільґард, коли Ярвен втерла серветкою губи.

Ярвен похитала головою й знову сказала:

— Дякую.

— Чудово! — всміхнувся до неї режисер. — Бо про дівчинку, якої для ролі нам спершу довелося б навчати добрих манер, не могло бути й мови від самого початку. Але для тебе це, бачу, вочевидь не проблема! Мабуть, тобі дали непогане виховання.

Ярвен кивнула головою. Хвилю вона розмірковувала про те, чи казати йому, що давати виховання — то, зрештою, і є мамина робота. Утім, це його не стосувалось.

— Ярвен, — промовив режисер і нахилився до неї через стіл, — тобі, певна річ, кортить довідатись, які в нас плани щодо тебе цього напрочуд гарного дня?

Ярвен знов кивнула головою. На душі в неї було дуже самотньо.

— Що ж, Гільґард і Тяркс уже пояснили тобі, про що йдеться, — сказав режисер. — У ці вихідні ти маєш показати, чи є в тобі ота жилка, щоб правдоподібно зіграти принцесу. Пояснили вони тобі також, що для нас більше значення має твоя харизма, а не те, чи вмієш ти що-небудь завчити напам’ять і виразно продекламувати. Ми могли б, звісно, просто влаштувати тобі ще один кастинг. Але що це нам дало б? Адже все це якось дуже штучно, неприродно.

— Так, — буркнула Ярвен. Вона ніяк не могла втямити, про що каже цей чоловік. Зрештою, саме для цього вона сюди й приїхала: на ще один тур відбору.

— Але тобі, Ярвен, страшенно пощастило, — провадив режисер, розплившись у такій осяйній усмішці, що Ярвен раптом подумала: «Щоб мати природний вигляд, йому ще вчитися та й учитися». — Пощастило в тому, що тут, у Скоґландії, я знайомий з королівською родиною. Що я дружу з королівською родиною. — Усмішка й далі не сходила з його обличчя. — Через те нам і дозволили переночувати в цьому чарівному маєтку. І через те ти, Ярвен, у ці вихідні… — він зробив коротеньку паузу. — Зможеш повдавати з себе принцесу Скоґландську.