Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— Нам по дорозі. Сідай.

Хлопчина відчинив дверцята й просто-таки впав на сидіння. Потім, так наче в ньому спрацював якийсь рефлекс, натяг берета на самі очі й буркнув:

— Дякую.

Чоловік натис на газ і ввімкнув на повну потужність тепле повітря.

— Зараз зігрієшся! — кинув він. — Мабуть, довгенько стояв, що промерз до самих кісток?

Хлопчина, дивлячись уперед на дорогу, навіть не повернув у його бік голови. Обличчя він мав замурзане, так ніби зумисне розвіз на ньому цілу пригорщу землі, а тоді забув умитися. Сором’язливий шибеник, але такі вже вони в цьому віці, колись і сам був такий.

— О цій порі ще мало хто їде, — промовив хлопчина. — І всі поспішають.

Говорив він, попри жалюгідну свою вдяганку й таке вимурзане обличчя, досить вишукано, жодного сліду північноскоґландської говірки, засміченої чужоземними слівцями, в його мові не відчувалося. На душі в чоловіка за кермом стало спокійніше.

Коли Ярвен прокинулася, поміж важкі штори на підлогу поряд з її ліжком уже впав сонячний промінь. Пів на сьому. Власне, ще надто рано.

Вона сіла і спустила з ліжка ноги. Ліжко було високе, вище, ніж ліжка в них удома, й старомодне. Над узголів’ям шатром здіймався балдахін.

Напередодні ввечері Ярвен була така збуджена, що ледве заснула. Коли вони приїхали, будинок стояв порожній, у всіх коридорах лише тьмяно блимали лампочки аварійного освітлення. Вони піднялися на другий поверх, пані Тяркс показала їй наріжну кімнату, а коли Ярвен поцікавилася, чи це ліжко призначене справді для неї, засміялась. Жінка сказала, щоб Ярвен відразу лягала спати, бо завтрашній день буде, мовляв, дуже напружений. Але потім вона все ж таки ще раз прийшла до кімнати з двома пляшками мінеральної води й невеличкою тацею з хлібом, сиром і смаженими курячими стегенцями.

— А то на голодний шлунок ще не заснеш! — промовила вона й показала Ярвен потайні, сховані за шпалерами двері, за якими була простора, світла ванна кімната.

Ярвен іще не часто випадало ночувати десь-інде, не вдома. Лише іноді в Тіни, а більш ніде. На екскурсії з класом мама її не пускала.

Вона обійшла кімнату, повисувала шухлядки з туалетного столика — порожньо, визирнула з вікна на темний просторий двір, посиділа в одному з крісел, обтягнених гобеленом. Коли Ярвен нарешті лягла, то лампу на столику поряд із ліжком не вимикала. Тепер вона була рада, що ніч минула.

Дерев’яна підлога під її босими ногами була досить тепла. На світлому паркеті, інкрустованому темним деревом, були узори, що їх місцями застилали важкі килими. Ярвен розсунула штори й визирнула з бічного вікна надвір.

Парк заливало яскраве вранішнє світло. Зелені газони були обрамлені доглянутими клумбами, кущі, які самі росли у вигляді куль або які так обрізали, утворювали симетричні бордюри. Десь тьохкала пташка, їй відповідала друга. А загалом довкола стояла тиша.

«Скільки ж це садівників потрібно на такий парк? — подумала Ярвен. — Скільки прибиральниць потрібно на такий будинок? Хто тут живе? Саме тепер? А взагалі? Чи будинок завжди стоїть такий порожній, як тепер? Адже король має нову літню резиденцію, навіть дві».

«Король, і королева, і всі їхні королівські діти… Цікаво, чи має король дітей узагалі? Я зовсім нічого не знаю про цю Скоґландію, — розмірковувала Ярвен, як і напередодні ввечері. — А про те, хто належить до її королівської сім’ї, і поготів. Я взагалі знаю не багато про королівські сім’ї — і про англійську, й про шведську, й про решту, які вони там ще є. Коли по телебаченню показують передачі про королівські доми в Європі, — а на Великдень і на Різдво це буває майже завжди, — мама щоразу сердито перемикає на іншу програму».

— От уже дурниці! — казала вона з люттю в голосі, чим щоразу приголомшувала Ярвен. — От уже ідіотизм, ну цілковитий тобі ідіотизм! Що вони втовкмачують людям у голови? Адже все це — чистісінький обман!

І Ярвен усе це, по суті, ніколи й не цікавило. Її цікавили поп-зірки й актори кіно. Але тепер зовсім не завадило б принаймні хоч що-небудь довідатися про скоґландську королівську сім’ю, в чиєму ліжку вона оце ночувала.