Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— Її застукали! — кинув Тілокі. — Вона мала подавати сигнали доти, доки ти їй відповіси. То чому ж вона припинила? Нагіро, її зненацька застукали, й тепер вона в небезпеці!

Нагіра обвела всіх поглядом і спитала:

— Ви теж вірите в те, що оце сказав Тілокі?

Малена і Йоас кивнули головою.

— Скоріше, Нагіро! — промовив Йоас. — Прошу тебе!

Нарешті закивали головами й Меонок з Лороком.

— Розставляти пастки Норлін мастак, — кинула Нагіра.

Щойно Каїра пішла, Ярвен нишком підкралася до вікна. Обережно відслонила штору. І ще встигла загледіти охоронця, що саме завертав за ріг будівлі.

Вона якомога тихіше відчинила балконні двері й переступила поріг. Йоас таки мав рацію: коли Ярвен перелізла через поруччя і обережно спустилася на руках униз, а тоді, повиснувши, сплигнула на землю, балкон виявився не дуже й високим для дівчини, яка в школі на фізкультурі завжди одержувала добрі оцінки. Небезпека чигатиме на неї лише в тому разі, якщо сюди надто швидко повернеться котрийсь з охоронців.

Коли вона покотилася по гальці, камінчики жахливо зарипіли, і Ярвен уже злякалася, що розбудить увесь будинок. Одним-однісіньким стрибком вона доскочила до тисового куща, де мала сховатися й чекати, поки наспіє допомога. Йоас усе їй докладно описав.

До одягу їй там і сям почіплялися невеличкі камінчики, і вона обережно пострушувала їх долонею. Жодної подряпини, лише трохи боліла рука. Але бігти вона не заважатиме, і це головне.

Ярвен придивлялася до мансарди, намагаючись розгледіти, чи мигає там світло. Але вікно було темне. А що, як у Каїри нічого не вийшло? Що, як Нагіра не прийде?

Уже вранці, не пізніше, Тяркс виявить, що Ярвен зникла. Отоді вони й спустять собак.

— Ти це розумієш? — нагадувала їй Нагіра. — Якщо втечеш від них через балкон, то без нашої допомоги з парку не виберешся ще довго. Без нас ти взагалі звідти не виберешся! І про це знають і вони. Вони спустять собак, Ярвен, і що буде далі, краще тобі не розповідати.

Ярвен тільки похитала головою.

— Тому з кімнати тобі можна буде вислизнути аж після того, як ми відповімо на твій сигнал і ти впевнишся, що ми вже йдемо! — наказувала Нагіра. — Коли тричі прокричить уві сні птах, так і знай: це ми. А поки не почуєш нашого сигналу на знак того, що ми вже в дорозі, нікуди не рипайся! Бо якщо тебе знайдуть собаки, тобі гаплик.

Але вони не могли передбачити того, що оце сталося. Що чекати Ярвен доведеться зовсім не в кімнаті, хоч би якою небезпекою загрожувала їй втеча. Вона припала під кущем до землі.

Згодом почулися голоси. Вигуки, крики, тупотіння ніг по гальці, різкий, пронизливий свисток.

Ярвен ще глибше втислася в кущ і завмерла в очікуванні.

Щойно той пронизливий свисток вихопив Норліна з неглибокого, тривожного сну, він подався вниз. У голові гуло, пальці, коли він, не спиняючись, заходився зав’язувати на собі пояс халата, не слухались.