Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Але в парку вже й так не лишилося, схоже, жодної живої душі. Ярвен завернула за ріг будівлі. Сюди, на її тильний бік, ледве долинали навіть викрики охоронців та люте валування собак.

Помалу Ярвен відчула на душі полегкість. Ще кілька секунд, і вона опиниться біля огорожі, де на неї чекає Тілокі. Нарешті вона буде на свободі!

Вона промчала повз тераси, якими тут, з боку вулиці, парк спускався до широкого газону. Плюскіт водограю серед ночі здався нестерпно гучний. Ще кілька кроків. Ось уже просто перед нею — живопліт з кущів вовчих ягід, за яким її чекала лазівка в огорожі, — лазівка на свободу..

І раптом на шляху в неї виріс він. Його шовковий домашній халат під поспіхом зав’язаним поясом з’їхав набік, і з-під нього виглядали ґудзики нічної піжами; він стояв і похитувався, так ніби вагаючись, у який бік рушити.

— Моя маленька Ярвен… — бурмотів він. — Моя маленька дівчинка… Що вони наробили, що вони наробили…

Ярвен остовпіла. Першої миті їй здалося, що Норлін її помітив, потім збагнула, що він розмовляє сам із собою. Вона спробувала злитися з тінню від дерев, стати невидимкою. Чому Норлін не подався вкупі з рештою за ворота, чому він був не там, де яскраві щупальці прожекторів обмацували вулицю? Вона намагалася дихати рівніше й прикинула, як повз нього пройти.

— Собаки її роздеруть! — схлипнув Норлін і ляснув себе долонями по скронях. — Моя маленька дівчинка! Моя маленька дівчинка!

Нарешті Ярвен зрозуміла: Норлін не хотів бути там з усіма. Не хотів бачити, як собаки наздоганяють його доньку, не хотів дивитись, як вони її роздирають… Ось у чому причина!

І водночас вона усвідомлювала, що прослизнути повз нього непомітно не пощастить. Норлін стояв просто в неї на дорозі. Якщо він спробує її затримати, якщо він бодай свисне, коли уздріне її, якщо покличе охорону — їхній план зазнає поразки. Вони ще не мали знайти те місце в огорожі, принаймні не так скоро, не відразу після того, як вона вислизне з парку. Нехай іще хоч якусь хвильку гадають, нібито дівчина, яку вони марно наздоганяють за ворітьми, — Ярвен, щоб справжня Ярвен, не наражаючись на небезпеку, тим часом за їхніми спинами встигла втекти.

Але вибору вона не мала. Якщо чекати, поки Норлін піде, може бути запізно.

Ярвен вискочила з тіні від дерев на алею й помчала просто на нього.

— З дороги! — процідила вона. — Геть з дороги, Норліне!

Віце-король похитнувсь і, не вірячи власним очам, утупився в дівчину.

— Ярвен? — пробелькотів він. — Моя Ярвен?

— Геть із дороги! — прошепотіла Ярвен, відіпхнула його вбік і пробігла ще кілька кроків, які лишалися до живоплоту.

Норлін міг би її схопити. Натомість він лише стояв, дивися їй услід і мурмотів собі під ніс:

— Моя Ярвен… Як же це моя маленька дівчинка…

Вона почула тихенький посвист і блискавично обернулася до того місця в огорожі, звідки той посвист пролунав. Чиїсь міцні руки розвели кущі, й з’явилася лазівка. У залізній огорожі бракувало двох прутів.

— До машини! — шепнув Тілокі й помчав поперед неї, щоправда, раз у раз спиняючись і очікуючи, поки вона його наздожене. Лорок загнав джипа глибоко в кущі й тепер, не вмикаючи фар, майже нечутно виїздив звідти.

Ярвен дихала важко й часто. Аж у машині вона раптом усвідомила, що вже давно не чує собачого гавкоту. Не чула вона, і щоб Норлін кого-небудь гукав. Її батько не подав охороні жодного знаку.