Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Ярвен стала навколішки й приклала вухо до лискучих, золотисто-бурих дерев’яних дверей. Козуля, за якою женеться лисиця, — випростані в стрибку ноги, відкинута назад голова… Досі Ярвен ніколи ще не випадало так близько бачити ці інкрустації.

— І що? — прошепотіла вона. Від страху голос у неї охрип.

— Ваша високосте, вони хочуть вас убити! Віце-король заперечує, але мені здається, він просто не має чого сказати! Ваша високосте! Радник каже, що ви їм уже не потрібні — не знаю тільки, для чого! Тепер люди вже все дно дуже ненавидять нас, північан. І що ж тепер оце з вами робити, ваша високосте? Тож радник і каже, що краще вже вас убити!

Каїра хвилю помовчала, ніби очікуючи від Ярвен відповіді. Потім зашепотіла знов:

— Я заприсяглась у відданості королівському дому! І повірте мені, прошу вас, я не хочу нічого вчинити проти віце-короля! Та якщо він хоче вбити вас, ваша високосте, а ви ж бо — теж королівський дім…

Ярвен глибоко вдихнула повітря. Вона не могла збагнути, чому ця дівчина й досі називає її «ваша високосте», коли вже давно побачила, що коси в неї темні, очі — карі, а шкіра — оливкова. Мала кухарка була дівчина проста.

— Послухай, Каїро! — прошепотіла Ярвен, намагаючись говорити якомога спокійніше. Може, якийсь вихід усе ж таки є. — Повертайся тихенько до себе в кімнату й безперервно вмикай і вимикай світло. Увімкнеш — і знову вимкнеш, увімкнеш — і знову вимкнеш. Ти мене розумієш? Тоді прийде допомога, Каїро! Тоді все буде добре.

— Якщо ввімкну світло? — прошепотіла кухарка. — Але навіщо?

— Не просто ввімкнеш, Каїро! — також пошепки відповіла Ярвен. Невже дівчина така нетямуща? — Увімкнеш — і знову вимкнеш, увімкнеш — і знову вимкнеш! Це такий сигнал! — Якусь мить вона розмірковувала, чи не пояснити Каїрі, яким цей сигнал має бути насправді: три короткі спалахи, три довгі й знову три короткі. Але одразу й збагнула, що тоді мала кухарка ще більше все переплутає. До того ж із кожною хвилиною наростала небезпека того, що її тут застукають на гарячому. — Ти зрозуміла? Тоді вони прийдуть і врятують нас!

— О, так, ваша високосте! — прошепотіла Каїра.

Ярвен усвідомила: щойно вона сказала те, чого Каїра від неї й очікувала. І в цьому не було нічого дивного, адже дівчина все життя вчилася саме цього від «високостей» і очікувати: що вони завжди знають раду.

— Гаразд, — мовила Ярвен. — Тоді йди й роби, що я тобі сказала. Тільки якомога швидше і якомога тихіше, Каїро! І будь обережна!

Вона не нагадала дівчині, щоб та остерігалась охоронців у парку, — не хотіла викликати в малої ще більшу тривогу. Тепер важливо було тільки одне: щоб Каїра подала сигнал.

— Здається, пора! — прошепотіла Малена, вихиляючись далеко з вікна. — Здається, там мигнуло світло!

Тієї ж миті поруч опинилася Нагіра.

— То не кишеньковий ліхтарик! — сказала вона. — То звичайна електрична лампочка. Невже ти не бачиш? Та ще й у мансарді. А крім того, це й не умовний сигнал. — Вона почала лічити: — Увімкнули — вимкнули, увімкнули — вимкнули. Ні, то не Ярвен. Не така вона дурна, щоб забути умовний сигнал.

— А якщо все ж таки Ярвен? — промовила Малена й рушила до дверей. — І якщо вона того ліхтарика згубила?

— Тоді чому ж вона не просигналить морзянкою бодай SOS? — спитала Нагіра. — Подумай гарненько! А що, коли то пастка? Коли, скажімо… Норлін надумав так заманити нас у маєток?

— Тоді чого ж він не скористається кишеньковим ліхтариком, на сигнал якого ми чекаємо? — запитав, похитавши головою, Йоас. — Ні, Нагіро, думаю, то сигнал таки від Ярвен! І ще я думаю, що вона в біді, а то їй не довелося б…

— Ну, ось! — сказала Нагіра. — Тепер сигнали вже припинились.