Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Звідки вона знає цю кухарку? Дівчина, мабуть, навряд чи й старша від неї, а в погляді, який та щойно кинула на Ярвен, промайнув глибокий страх.

— Так, ваша високосте, — промурмотіла собі під ніс Ярвен.

Кухарка почала накладати їй страву, дивлячись лише на тарілку. Та Ярвен, уже навіть не бачачи її обличчя, раптом пригадала, звідки знає цю дівчину.

Ну, звичайно! Після того дня, коли Ярвен стояла поруч із Норліном на балконі й махала радісно збудженому натовпу, минула, здавалося, ціла вічність. Вона пробиралася до палацу через чорний хід, через кухню… Каїра, ота маленька кухарка, яку щойно привезли з півночі, впала перед нею, Ярвен, навколішки…

— Та не називай мене «ваша високосте», Ярвен! — промовив Норлін. — Ми ж бо з тобою разом стільки всього зазнали… А скільки зазнаємо ще! Тож, як на мене, буде не зовсім правильно, якщо ти називатимеш мене так і далі. Оця дистанція!.. Ні, не називай мене «ваша високосте». Називай мене… — Він завагався. — Дядьком!

Ярвен помітила, як Больштрем з Гільґардом перезирнулися.

— О, та це ж непогана ідея! — вигукнув Гільґард. — Як-не-як, наш віце-король — дядько нашій принцесі, а ти граєш її роль. Дядько! Це просто чудово! — І кивнув головою кухарці, яка, тепер уже заспокоївшись, поклала йому останньому.

Чому вони привезли до Естерлінда саме цю дівчину? Ярвен схилилася над тарілкою й заходилась розбирати рибу. Скільки разів мама показувала їй, як це треба робити, коли Ярвен була ще маленька! Чому вони не взяли сюди справжню кухарку — оту дебелу руду жінку, яка тоді, на кухні в замку, так співчутливо звернулася до неї, Ярвен?

Коли Ярвен збагнула це, в неї мало не впав з виделки шматочок рибини. Кухаркою вони надто дорожили! А цією молоденькою дівчиною — ні.

Нікому з тих, хто, крім віце-короля та його довірених, опинився сьогодні в Естерлінді, хто знав її як Ярвен, а згодом — як принцесу Малену, хто довідався про обман, — нікому з цих людей уже не судилося вийти на волю. І темниця — ще не найгірше, що їх чекає.

Ярвен схлипнула. Каїрою вони не дорожать. Вона — просто дівчина з Північної Скоґландії, дівчина, яких тисячі, а її кухарське мистецтво навряд чи має для них якесь значення. Її можна тримати тут, скільки вона буде потрібна, а потім за нею вже ніхто не шкодуватиме.

— Ярвен! — озвався Норлін і підхопивсь на ноги. — Ти й досі… Невже ти й досі не можеш забути, що вони з тобою робили, маленька моя Ярвен?

Ярвен похитала головою. По щоках у неї котилися сльози. Ці люди без вагань уб’ють маленьку кухарку, щойно вона стане їм непотрібна.

— Ні, — прошепотіла Ярвен. — Вони були такі жорстокі…

Підвівши очі, вона вздріла довгий, допитливий погляд Больштрема.

— Я не можу їсти, — прошепотіла Ярвен. Тяркс відвела її назад до кімнати.

На ключ її двері вони не замкнули — мабуть, не мали жодного сумніву в тому, що Ярвен звідси не тікатиме. Та й навіщо це їй, адже вона щойно повернулася до них сама, добровільно. Звичайно, надаючи їй свободу, вони дбали й про те, щоб у неї не прокинулася підозра, бо лише так вона могла грати відведену їй роль правдоподібно. Тому вони мали бути з нею обережні.

Прийшла Тяркс і допомогла їй роздягтися й позаслоняти на ніч штори на вікнах.

— На добраніч, Ярвен! — сказала вона. — Завтра світ матиме знов уже зовсім інший вигляд.

«Мама теж так каже».