Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Норлін нічого не відповів.

— Я ось весь час ламаю собі голову, — пробурмотів Больштрем. — Чи це випадковий збіг обставин? Саме неподалік від Зарбі!

— Таких густих лісів, як навколо Зарбі, немає ніде, — відказав Норлін.

— Мабуть, так воно і є, — замислено промовив Больштрем. — Ну, звісно. Що ж, наші люди вже на місці. Чи готовий ти, Норліне, вийти з Ярвен до преси?

Норлін кивнув головою й спитав:

— А її приготували? Гримерка свою роботу вже завершила?

— Цього разу вона трохи вагалася, — сказав Больштрем. — Ти ж бо розумієш, ми не могли знов розповідати їй ту саму історію — нібито хочемо зробити сюрприз принцесі Малені! Ця жінка стала така підозрілива! — Він зітхнув.

— І що? — насторожився Норлін. — Що ви зробили?

— На жаль, її доведеться лишити тут, хоч би як нам цього не хотілося, — відповів Больштрем. — У нас, в Естерлінді. Влаштувати їй невеличку відпустку. Можливо, назавжди. Вона скиглить, каже, вдома на неї чекають діти. Але ризикувати ми не можемо. Просто не знаю, що з нею робити потім.

— Але я не хочу, щоб у цьому була моя вина! — простогнав Норлін. — Усі ці життя… всі ці люди, яких доводиться вбивати…

— Лише задля блага вітчизни, Норліне! — нагадав Больштрем і злегка вклонився. — Ти щоразу кажи собі: «Це лише задля блага вітчизни». То ти вже готовий? Преса чекає.

Норлін ще кинув погляд у дзеркало над каміном, але Больштрем махнув рукою й промовив:

— Що недоспаніший ти матимеш вигляд, то краще люди бачитимуть: він себе не жаліє, задля нас з останнього тягнеться… І ще відданіше тебе любитимуть! У цьому — наші шанси, Норліне. Більших шансів, ніж тепер, ми ще не мали.

28

— Господи, навіть не дали їй постояти під душем та переодягтися в свіже! — сказала Нагіра. — Лише біляве волосся та контактні лінзи. Невже після всього, що дівчинка пережила, не можна було дати їй бодай кілька годин відпочити?!

— Цсс! — цикнула Малена. У руках вона крутила чорну карнавальну перуку: довге гладеньке волосся вилискувало так, як може вилискувати тільки штучне волосся. Але це не мало ніякого значення. Вони бачитимуть її лише здалеку й лише в темряві.

Певна річ, знов на північ вони не поїхали, адже Ярвен щохвилини могла подати їм сигнал: мовляв, пора, і тоді вони мали бути напоготові. Будинок, де їх п’ятеро сиділо тепер перед телевізором, бовванів на пагорбі менше ніж за милю від Естерлінда; це була велика, доглянута, оточена парком вілла над озером.

— Господар навідується сюди лише раз на кілька місяців, — пояснила Нагіра Малені та Йоасові. — Коли в Естерлінді влаштовують якесь свято. А своєму домоправителеві він довіряє беззастережно. Інук служить у нього вже сорок років. Що ж до наших коротких візитів сюди, то досі господар теж ніколи нічого не помічав. Ми намагаємося не лишати слідів.

Цієї миті на телеекрані з’явилося обличчя Ярвен великим планом, поруч стояв Норлін — зморений, якийсь розгублений. Мікрофонів було безліч.

— Ще ніколи Скоґландія не знала такої ночі, як ця, — промовив Норлін. — Усі громадяни нашої щасливої країні вже знають, що минулої ночі бунтарі висадили в повітря міст — найважливіший міст, що зв’язує північ і південь нашої вітчизни. Два автомобілі зірвалися в прірву. Як нам наразі відомо, загинуло п’ятеро людей. Жорстокість бунтарів з дня на день стає чимдалі очевиднішою, число їхніх терористичних актів у країні зростає. Та попри це, ми маємо причину й радіти. Сьогодні вночі мою небогу, нашу улюблену принцесу Малену, нам пощастило звільнити з лабетів північноскоґландських викрадачів. Досі ми не інформували країну про те, що її викрадено, щоб не завдати шкоди пошукам. І тепер Малена сама виявила бажання відразу вийти до свого народу, щоб кожен скоґландець переконався: наша принцеса таки повернулася, вона жива-здорова й тепер з усієї сили боротиметься за мир у нашій країні!