Розділ без назви (1)

Він глитнув, і стінки горлянки черкнули одна об одну, наче два напилки.

— Якраз фате, — тихо сказав Пацан.

Очі в нього блищали. Він почав протискувати двійку-купе на узбіччя. Праві колеса зашурхотіли ґрунтом.

— Я пас, — випалив Сміттєбак і схопився за дверну ручку.

— Ану сидіти, — сказав Пацан, — іначе станеш мертвим дрочуном.

Сміттєбак повернув голову, і його очі втупилися в дуло 45-каліберника. Пацан нервово захихотів.

Чувак-Сміттєбак відкинувся на сидіння. Він хотів замружитися, та не міг. Узбіччя на його боці зникло з поля зору, і наразі він бачив лише панораму блакитно-сірих сосен і величезні кам’яні брили. Він уявляв, як шини купе-двійки котяться за чотири дюйми від провалля… за два…

— Ще один дюйм, — протуркотів Пацан.

Він дивився перед собою вибалушеними очима, обличчя розтягнув величезний вишкір. На блідому, ляльковому лобі виступили ідеально круглі краплини поту.

— Ще… один… однесенький.

Закінчилося все поспіхом. Чувак-Сміттєбак відчув, як заднє праве колесо зненацька ковзнуло праворуч і різко донизу. Він почув, як до провалля посипався щебінь, а за ним — більше каміння. Він закричав. Пацан страшно заматюкався, увімкнув першу передачу та втис у підлогу педаль газу. Вони саме протискалися повз перевернутий труп мікроавтобуса «фольксваген», і зліва пронизливо завищав метал.

— Лети! — горлав Пацан. — Як товстодупий орел! Лети! ЛЕТИ, чорт тебе забирай!

Задні колеса двійки-купе навіжено крутилися. На одну мить Сміттєбакові здалося, що вони з’їжджають до обриву. А тоді машина сіпнулася вперед, підскочила, і вони опинилися на дорозі, по той бік затору. Автівка рвонула геть, лишивши на асфальті сліди від протектора.

— Я ж казав, шо вона впорається! — переможно горлав Пацан. — Чорт забирай! Ото ми дали! Як два пальці, Сміттєбаче, сцикун, блядь, йобаний!

— Ми це зробили, — тихо сказав Чувак-Сміттєбак.

Його всього трусило. Він не міг опанувати своє тіло. А тоді, вдруге відтоді, як зустрів Пацана, Сміттєбак сказав єдину річ, яка могла врятувати йому життя. Якби він змовчав, Пацан би точно його вколошкав. Просто щоб відсвяткувати перемогу.

— Круто кермуєш, чемпіоне, — сказав він.

Ще ніколи й нікого в житті він не називав чемпіоном.

— Та-а-а… не так уже й круто, — Пацан підняв угору вказівного пальця. — Ще два, щонайменше два американці могли б таке провернути. Віриш у цю хуйню-муйню?

— Як скажеш, Пацан.