Розділ без назви (1)

— Блін, братухо, як не називатимеш мене Ллойдом, доведеться весь суп вилити.

— Значить, Ллойд. Дякую, Ллойде.

— Ото воно. Як поїси, відведу тебе нагору, до твоєї кімнати — власну матимеш. Завтра дамо тобі якесь завдання. Гадаю, у боса на тебе свої плани, та поки й без цього роботи вдосталь. Ми багато чого знову запустили, та далеко не все. На Боулдерській дамбі працює наша команда — намагається струм запустити. Ще одна ватага займається водопостачанням. На виїзді розвідувальні загони, і щодня в нас з’являється шестеро-восьмеро новачків, та ти поки що сидітимеш у місті. Дивлюся на тебе й бачу, що сонця ти насотався на місяць уперед.

— Мабуть, — кволо всміхнувся Чувак-Сміттєбак.

Він уже був ладен життя віддати за Ллойда Генрейда. Зібравши докупи всю свою сміливість, Сміттєбак показав на камінь, що лежав у Ллойда в заглибині під кадиком.

— Це…

— Ага, тут усі, хто типу при владі, їх носять. Його придумка. Це гагат[42]. Ну, знаєш, не зовсім камінь. Радше бульбашка дьогтю.

— Я про… про червоне сяйво. Про око.

— І тобі на око схоже, га? Це включення. Особливе, від нього. Я — не найкмітливіший з його пацанів, і далеко не найкмітливіший з пацанів у старому доброму Лох-Шпекасі. Та я… бля, мабуть, мене можна назвати його талісманом, — він пронизав Сміттєбака поглядом. — Може, й тебе також, хтозна? Мене точно не питай. Він, наш Флеґґ, чолов’яга небалакучий. Хай там як, а конкретно про тебе ми чули. Ми з Вітні. Це геть не стандартна муштра. Забагато народу прибуває, щоб до кожного придивлятися, — Ллойд замовк, а тоді довершив думку. — Хоча мені здається, що він би так зміг, якби захотів. Гадаю, він би не пропустив жодного прибульця, хто б то не був.

Чувак-Сміттєбак кивнув.

— І з чаклунством дружить, — голос у Ллойда зробився трохи хрипкішим. — Сам бачив. Знаєш, от не хотів би я опинитися в протилежному таборі.

— Так, — сказав Сміттєбак. — Я бачив, що сталося з Пацаном.

— Яким пацаном?

— З мужиком, з яким я подорожував, доки ми не заїхали в гори, — він здригнувся. — Не хочу про це говорити.

— Окей, мужик. А ось і твій суп. І Вітні таки примостив збоку бургер. Будеш у захваті. Цей чувак готує чудові бургери, та спробуй не наблювати, окей?

— Окей.

— Щодо мене, то треба декуди сходити, де з ким побачитись. Якби мене зараз бачив друзяка Бац, він би очам не повірив. Я заклопотаніший, аніж одноногий у змаганнях із роздачі копняків. Побачимося згодом.

— Звісно, — сказав Сміттєбак, а тоді сором’язливо додав: — Дякую. Дякую тобі за все.

— Мені не дякуй, — дружньо озвався Ллойд. — Дякуй йому.

— Я дякую, — промовив Чувак-Сміттєбак. — Кожної ночі.