Розділ без назви (1)

Пацан простягнув йому руку, і Сміттєбак потиснув її якомога хутчіше, щоб той швидше взявся за кермо обома руками. Вони вжихнули за поворот, і перед ними вигулькнув сідловий тягач із логотипом «Бекінз»[26] на фургоні — вантажівка заблокувала всю трасу. Сміттєбак закрився руками, готовий наступної миті переміститися в астральний вимір. Пацан навіть оком не зморгнув. Купе-двійка ковзнуло лівою стороною траси, наче жук-водомірка, і вони прошмигнули на волосину від кабіни вантажівки — якби майстри тюнінгу нанесли на «форд» ще один шар фарби, точно б зачепили.

— Ледь-ледь, — сказав Сміттєбак, щойно зміг говорити без тремтіння в голосі.

— Гей, хлопче, — безживно промовив Пацан, і одне лялькове око заплющилося, підморгнувши йому без тіні гумору. — Не квакай — я сам тобі все скажу. Як пиво? Охуєнчик, агась? Покатався на велодрипові, і вдарило прямо в макітру, правду кажу?

— Ще б пак, — озвався Чувак-Сміттєбак і добряче хильнув теплого «Курсу».

Він був несповна розуму, та не настільки, щоб сперечатися з Пацаном, поки той тисне на газ. Він ще не зовсім сказився.

— Ну, шо толку пиздячити кругом та навколо, — сказав Пацан і сягнув рукою назад, взяти бляшанку пійла й собі. — Гадаю, ми рулимо в одне й те ж місце.

— Напевне, — обережно промовив Сміттєбак.

— Єднаймось, боу ми того варті, — сказав Пацан. — Премо на захід. Партнери-мушкетери, йоптить. Віриш у цю хуйню-муйню?

— Та да.

— Тобі ж теж снилося те страхопудло в чорному льотному комбінезоні, правду кажу?

— Ви про священика?

— Я завжди кажу те, шо думаю, і думаю те, шо кажу, — відрубав Пацан. — Не квакай, ти, сраний жук, я сам тобі все скажу. Він ноусить чорний комбінезон, а ше має льотні оукуляри. Як у кіні з Джоном Вейном про Другу світову[27]. Такі окасті оукуляри, шо й пики не видно, йоптить. Страшний хрінопизд, агась?

— Ага, — підтакнув Сміттєбак і сьорбнув теплого пива.

У голові вже починало шуміти.

Пацан згорбився над помаранчевим кермом і почав удавати льотчика-винищувача в повітряному бою — певне, того, якого зіграв Джон Вейн. Двійка-купе загрозливо заметалася від одного краю дороги до іншого, імітуючи піке й кульбіти літака.

— Бві-і-і-іу-у-у-у… та-та-та-та-та… бищ-бищ-бищ-бищ… з’їж, йобаний фриц… Кап’тан! Бандити прямо по курсу!.. Шо рота роззявив? «Вулканами» їх гаси! Такка… такка… такка-такка-такка! Поцілили, сер! Усе чисто… Га-ВУ-У-УҐА! Дайте дорогу, пацани! Га-ВУ-У-У-У-УҐА!

Поки він отак фантазував, вираз його обличчя лишався тим самим — ніяким. І коли він крутнув кермо, повернувши машину на праву смугу, із зачіски не вибився жоден напомаджений волосок. Серце Чувака-Сміттєбака важко гупало в грудях. Тіло вкрилося тонкою плівкою поту. Він сьорбнув пива. Йому захотілося пі-пі.

— Та він мене не ляка, — сказав Пацан, наче й не полишав теми. — Хуй там. Він у нас міцний кокос, та Пацан розколював і не такі горішки. Пельку заткаю та розстріляю, як казав Бос[28]. Віриш у цю хуйню-муйню?

— Аякже, — озвався Сміттєбак.

— Хаваєш Боса?