Розділ без назви (1)

— Геку, тобі так кортить його побачити? — поцікавився Ллойд.

— Ні, — сказав чоловік із рідкою шевелюрою. — Гей, Ллойде, ти ж знаєш, що я не…

— Звісно, — опустив погляд на чоловіка, який спав на столі для блекджеку. — Незабаром Флеґґ з’явиться. Він чекав на цього мужика. Цей мужик — особливий.

На звертаючи на ці розмови жодної уваги, Чувак-Сміттєбак спав на столі блаженним сном.

——

18 липня Сміттєбак і Пацан провели ніч у мотелі в містечку Ґолден, штат Колорадо. Пацан вибрав дві кімнати із замкненими суміжними дверима. Бувши добряче напідпитку, він розв’язав цю дрібницю, відстреливши замок трьома кулями свого 45-каліберника.

Він підняв ногу й копнув двері своїм мініатюрним чоботом. Вони розчахнулись. У повітрі крутилася цівка блакитного диму.

— Хуяк, блядь, — сказав він. — Вибирай кімнату, Сміттєбачку.

Чувак-Сміттєбак вибрав кімнату праворуч, і на деякий час його лишили в спокої. Пацан кудись пішов. Чувак-Сміттєбак повільно розмірковував над тим, щоб просто злиняти, розчинившись у пітьмі, перш ніж трапиться щось справді кепське, намагаючись придумати, як розв’язати проблему з транспортом, коли повернувся Пацан. Чувак-Сміттєбак збентежився, побачивши, що до кімнати заїжджає крамничний візок, повний шестибаночних упаковок пива «Курс». Лялькові очі тепер уже були червоні та облямовані запаленими колами. Його помпадур розкручувався, наче зламана пружина, і пасма жирного волосся звисали Пацанові на вуха та щоки, від чого він скидався на небезпечну, хоч і абсурдну печерну людину, яка знайшла й одягла шкіряну куртку, яку покинув мандрівник у часі. На поясі куртки туди-сюди гойдалися кролячі лапки.

— Тепле, та хіба комусь не пох? Правду кажу? — спитав Пацан.

— По-любому, — закивав Сміттєбак.

— Тримай пиво, дірка-в-гузні, — сказав Пацан і кинув йому одну бляшанку.

Коли Сміттєбак потяг за вушко, йому в обличчя порснула піна, і Пацан загоготав своїм дивним мініатюрним сміхом, обома руками тримаючись за плаский живіт. Сміттєбак слабко всміхнувся. Він вирішив, що втече сьогодні ж, коли сон зморить це мале чудовисько. З нього досить. А те, що Пацан говорив про темного священика… Чувака-Сміттєбака так налякали його слова, що він навіть не міг як слід пояснити цей страх. Казати подібне, навіть жартома, було однаково що срати на церковний вівтар або стояти, задерши обличчя до грозового неба, й благати блискавицю, щоб зашкварила тебе до хрусткої скоринки.

Та найгіршим було те, що Пацан не жартував.

Чувак-Сміттєбак не збирався їхати карколомними гірськими серпантинами, коли за кермом сидітиме цей скажений карлик, який квасив цілими днями (і, очевидно, ночами) та розводився про те, що збирається скинути темного чоловіка й посісти його місце.

Тим часом Пацан вижлуктив два пива за дві хвилини, розчавив бляшанки та байдуже кинув їх на одне з односпальних ліжок. Він похмуро витріщався на «Ар-Сі-Ей хромаколор»[35], тримаючи в лівиці нову банку пива і в правиці — 45-каліберник, яким відстрелив замок суміжних дверей.

— Нема, блядь, світла — нема, блядь, телебаучення, — сказав Пацан.

Що сильніше він напивався, то виразніше проявлявся його південний акцент, вкриваючи слова хутром.

— От параша. Круто, що всі вилупки дали дуба, та де, їбаттьоговдишло, HBO[36], Ісусе-пердусе? Де в чорта реслінг? Де матчі? Де канал «Плейбой»? Гарні там штуки показували, Сміттєбаче. Ну, вони ніколи не показували, як мужики ласують волохатим чебуреком, як нямкають волохату мушлю, ну, розумієш, про шо я, та в тих краль ноги росли від самих підборідь, доганяєш, блядь?

— Та ясно, — озвався Сміттєбак.