Розділ без назви (1)

— Якщо ні, то ми всі семеро — ну, може, без Френ, вона весь час була проти — будемо змушені решту життя їсти і спати з думкою, що ми його туди послали.

— Можливо, Нікові буде найтяжче, — сказав Стю.

— Так. Мабуть, Нікові буде найтяжче.

Вони дивилися, як Нік поволі йшов Бродвеєм, гублячись у вечірніх тінях, що згущувалися навколо. Потім — на темний Томів дім. І з хвилину мовчали.

— Ходімо звідси, — раптом сказав Ларрі. — у мене від думки про ці всі опудала… раптом… цей саме… отакенні мурашки побігли.

Коли вони пішли, Нік стояв на газоні біля будинку Тома Каллена з руками в кишенях, з опущеною головою.

——

Джордж Річардсон, новий лікар, облаштувався в Медичному центрі «Дакота-Рідж», бо він був розташований біля міської лікарні Боулдера, де було все обладнання й великі запаси ліків, а також операційні.

Уже до 28 серпня він був зайнятий по саму зав’язку, допомагали йому Лорі Констебл і Дік Елліс. Дік попросився зі світу медицини, але його не відпустили. «Ти робиш тут добру справу, — сказав Річардсон. — Ти багато навчився і навчишся ще. Та й мені самому тут просто забагато роботи. Ми тут з глузду поз’їжджаємо всі, якщо за ближчі місяць-два не знайдемо ще лікаря. Так що вітаю тебе, Діку: ти перший лікар швидкої допомоги в Зоні. Поцілуй його, Лорі».

Лорі так і вчинила.

Приблизно об одинадцятій годині цього серпневого ранку Френ увійшла до почекальні й допитливо, але нервово роззирнулася. За столиком сиділа Лорі, читаючи старий жіночий журнал «Мій дім».

— Привіт, Френ, — підскочила вона. — Я і думала, що рано чи пізно ти до нас прийдеш. Зараз Джордж оглядає Кенді Джонс, але скоро займеться й тобою. Як почуваєшся?

— Непогано, дякую, — сказала Френ. — Мабуть…

Двері оглядового кабінету відчинились, і вийшла Кенді Джонс, а за нею — високий, трохи пригорблений чоловік у широких вельветових штанях і спортивній сорочці «Ізод» із крокодильчиком на грудях. Кенді з сумнівом дивилася на пляшечку з чимось рожевим, яку тримала в руці.

— А ви певні, що це воно? — з сумнівом спитала вона Річардсона. — У мене такого ніколи не було. Я думала, в мене імунітет.

— А от виходить, що нема, і воно таки у вас зараз, — усміхнувся Джордж. — Не забудьте про крохмальні ванночки й не ходіть більше у високу траву.

Вона сумно посміхнулася.

— У Джека воно теж. Йому теж прийти?

— Ні, можете разом приймати крохмальні ванночки.

Кенді сумно кивнула, а потім помітила Френ.