Розділ без назви (1)

— А! Так, розумію. Ну принаймні на ціни ніхто нарікати не буде, еге ж? І останнє, Френ. Вам колись ставили внутрішньоматкову систему… ВМС?

— Ні, а чому?.. — спитала Френ і раптом пригадала сон: темного чоловіка з вішаком. Вона здригнулася. — Ні! — знову сказала вона.

— Добре. То гаразд, — він підвівся. — Не хвилюватися вас просити не буду…

— Ні, — погодилася вона. Сміх з її очей зник. — Будь ласка, не треба.

— Але звести хвилювання до мінімуму попрошу. Надмірна тривожність у матері може викликати гормональний дисбаланс. А дитинці воно не корисно. Не люблю прописувати вагітним транквілізатори, але якщо ви вважаєте…

— Ні, потреби не буде, — сказала Френ. Але, виходячи на полуденне сонечко, вона розуміла, що всю другу половину вагітності її будуть переслідувати думки про загиблих близнят місіс Вентсворт.

——

29 серпня прибули три групи, в одній — двадцять дві людини, у другій — шістнадцять, у третій — двадцять п’ять. Сенді Дюш’єн обійшла всіх сімох членів Комітету і повідомила, що у Вільній зоні тепер понад тисячу жителів.

Боулдер більше не нагадував місто-привид.

——

Увечері 30-го числа Надін Кросс стояла в підвалі будинку Гарольда, дивилася, що він робить, і почувалася незатишно.

Коли Гарольд займався чимось відмінним від усякого химерного сексу з нею, Надін здавалося, що він іде від неї у якесь своє особисте місце, де вона не владна над ним. Коли він був там, то здавався холодним; понад те, він, здавалося, зневажав її, та й навіть себе. Єдине, що в ньому не змінювалося, — це ненависть до Стюарта Редмана та решти Комітету.

У підвалі стояв стіл, колись призначений для аерохокею, і на його поцяткованій дірочками поверхні Гарольд працював. Перед ним лежала відкрита книжка. На розкритій сторінці — схема. Якийсь час він дивився на ту схему, потім — на апарат, над яким працював і щось із ним робив. Біля його правої руки лежали інструменти з набору для ремонту мотоциклів. По столу валялися обрізки дроту.

— Ти б, може, прогулялася чи що, — відсутньо промовив він.

— Навіщо? — їй стало трохи прикро. Обличчя в Гарольда було напружене, без посмішки. Надін розуміла, навіщо Гарольд стільки посміхається: без цього він би здавався божевільним. Вона підозрювала, що він таким і був або майже таким.

— Бо я не знаю, наскільки старий оцей динаміт, — сказав Гарольд.

— Що ти хочеш сказати?

— Старий динаміт пітніє, серденько, — сказав він і глянув на неї. Вона побачила, що в нього по обличчю, немов на підтвердження цього, тече піт. — Якщо точніше, виділяє — і то чистий нітрогліцерин, одну з найнестабільніших речовин у світі. І якщо він старий, є велика ймовірність, що цей проектик для наукового ярмарку так бахне, що нас через гору Флеґстафф понесе просто в країну Оз.

— Ну, не треба таким занудним тоном про це казати, — сказала Надін.

— Надін! Ma chère!