Розділ без назви (1)

— Що ти тут робиш?

Джо нічого не сказав.

— Чому ти не з Ларрі і мамою Люсі?

Немає відповіді.

— Тобі не можна тут лишатися, — сказала вона, намагаючись його урезонити, але не встигла вона продовжити, як замислилася: а скільки часу він тут сидить?

Нині ранок 24 серпня. Дві попередні ночі вона ночувала в Гарольда. Тут їй спало на думку, що він міг просидіти в цьому кріслі, заспокійливо смокчучи палець, останні сорок годин. Звичайно, то була безглузда думка, він же мав би їсти і пити (правда?), але коли вже ця думка-образ виникла в неї, то йти геть не бажала. Знову тілом побігли мурашки, і вона з чимось подібним до відчаю зрозуміла, наскільки сама змінилася: колись їй не страшно було спати поряд із цим малим дикуном, який був тоді озброєний і небезпечний. А зараз у нього зброї немає, але Надін чомусь охоплює жах перед ним. Вона подумала

(Джо? Лео?),

що його попереднє «я» акуратно й цілковито прибрано. Тепер він повернувся.

І він був тут.

— Тобі тут не можна лишатися, — сказала вона. — Я прийшла тільки оці речі забрати. Я переїжджаю. Переїжджаю до… одного чоловіка.

«А, то он хто Гарольд такий! — передражнив її якийсь внутрішній голос. — А мені здавалося, що він — просто знаряддя, засіб усе скінчити».

— Лео, послухай…

Його голова ледь-ледь, але все ж помітно хитнулась. Очі, безжальні й блискучі, не зводили погляду з її обличчя.

— Ти не Лео?

Знову тихе хитання головою.

— Ти Джо?

Кивок, так само ледь помітний.

— Ну гаразд. Але ти маєш розуміти, що насправді не має значення, хто ти, — промовила Надін, намагаючись поводитися терпляче. Божевільне відчуття часової петлі, того, що вона повернулася до старту, не відступало. Вона почувалася як вві сні, їй було страшно. — Ця частина нашого життя — коли ми з тобою разом і самі по собі — вона вже скінчилася. Ти змінився, я змінилася, назад ми змінитися не можемо.

Але він усе одно не зводив з неї своїх химерних очей, немов заперечуючи ці слова.

— І не дивися на мене весь час, — різко сказала вона. — Довго роздивлятися людину — дуже неввічливо!