Розділ без назви (1)

Вигляд у Ральфа був розгублений, стурбований.

— Ага. Навіть від рукавиць користі ніякої. Руки всі порвав.

Ральф кивнув. У парку був ще понад десяток людей. Хтось роздивлявся вузькоколійний потяг, який колись їздив між Боулдером і Денвером. Троє молодих жінок розстелили скатертину на траві й влаштували пікнік. Стю було дуже приємно просто сидіти, поклавши зранені руки на коліна. «Може, маршалом бути не так уже й погано, — подумав він. Тоді я принаймні не буду цим чортовим монтажем займатися в східному Боулдері».

— Як там воно? — спитав Ральф.

— Я не дуже знаю, я там просто за найману робочу силу, як і всі решта. Бред Кічнер каже, що всі працюють як заведені. Каже, світло повернеться до кінця першого тижня вересня, може, і швидше, а до середини вересня буде опалення. Звичайно, дуже він молодий, щоб прогнози робити…

— Я б на Бреда ставку робив, — сказав Ральф. — Я йому вірю. Він отримав багато досвіду, так би мовити, без відриву від виробництва.

Ральф спробував засміятися — сміх перейшов у таке глибоке зітхання, ніби воно піднялося його здоровенним тілом від самих п’ят.

— Чого похнюпився, Ральфе?

— Отримав новини по радіо, — пояснив Ральф. — Одні хороші, а інші… ну, не дуже, Стю. Я хочу, щоб ти знав, бо в секреті це тримати неможливо. У Зоні в багатьох є передавачі. Напевне, коли я розмовляв із тими, хто йде сюди, дехто теж слухав.

— А скільки людей іде?

— Понад сорок. Серед них є лікар Джордж Річардсон. За розмовою — хороший чоловік. Зважений.

— Так це ж чудова новина!

— Він сам із Дербішира, що в Теннессі. Більша частина його групи десь із Середнього Півдня. Ну, в них там, виходить, була вагітна жінка, і вона народила десять днів тому, тринадцятого. Лікар прийняв у неї пологи — народилися близнята, все нормально. Спочатку з ними було все гаразд…

Ральф раптом замовк, ворушачи губами.

Стю схопив його за рукав.

— Вони померли? Діти померли? Ти це мені хочеш сказати — що вони померли? Та говори ж ти, чорт!

— Вони померли… — тихо вимовив Ральф. — Одне — за дванадцять годин. Наче задихнулось. А друге — за два дні. Річардсон робив що міг, але врятувати їх не вдалося. Жінка збожеволіла. Марить про смерть, що всі загинуть, що дітей більше не буде. Тобі необхідно щось зробити, щоб Френ їх не зустріла, коли вони прибудуть, Стю. Оце я тобі хочу сказати. І про це їй треба сказати просто зараз. Бо якщо не ти, то розповість хтось інший.

Стю поволі відпустив Ральфів рукав.

— Цей Річардсон хотів знати, скільки в нас вагітних, і я сказав, що наразі мені точно відомо лише про одну. Питав, на якому строку, я сказав — на четвертому місяці. Правильно?

— Зараз на п’ятому. Але, Ральфе, він певен, що немовлята померли від супергрипу? Точно?