Розділ без назви (1)

— Що ти…

— Послухай, — сказала вона. — Послухай, ти що, не можеш? Поки в мене був Джо, все було гаразд. Я могла… бути настільки сильною, наскільки треба. Але я йому більше не потрібна. А мені треба бути потрібною.

— Ні, ти йому потрібна!

— Звичайно, — сказала Надін, і Ларрі знову злякався. Вона вже вела мову не про Лео; а про кого — він не знав. — Я потрібна йому. От цього я і боюся. Тому я до тебе прийшла.

Надін зробила крок до Ларрі, і подивилася на нього, піднявши голову. Він чув чистий запах її потаємного соку і хотів її. Але інша частина його «я» була обернена до Люсі. Ця частина була йому вкрай потрібна, щоб нормально жити в Боулдері. Якщо він її облишить і піде до Надін — то з таким самим успіхом може взагалі йти геть із Боулдера просто зараз. Із ним усе буде скінчено. Старий Ларрі переможе.

— Я маю йти додому, — сказав він. — Вибач. Ти вже щось сама придумай, Надін.

«Щось сама придумай», «щось сам придумай» — чи не з такими словами він звертався до людей так чи інакше все життя? Ну чого вони щоразу поставали перед ним отак, коли він розумів, що має рацію, і все одно ловили його, звивалися в його голові і змушували сумніватися в собі?

— Покохайся зі мною, — попросила вона, обійнявши його за шию. Вона міцно пригорнулася до нього, і за м’якістю, теплом, пружністю вільного тіла Ларрі зрозумів: справді, вона вдягнена тільки в сукню, більше на Надін нічого немає. Зовсім гола під сукнею, подумав він, і від цієї думки його охопило темне збудження.

— О, так добре. Я тебе відчуваю, — сказала вона і, звиваючись, почала солодко тертись об його тіло: вбік, угору, вниз… — Покохайся зі мною, і все буде скінчено. Я буду в безпеці. У безпеці.

Він зробив рух у її бік — і пізніше так і не зміг зрозуміти, як це все вийшло; він опинився в її теплі лише трьома швидкими рухами й одним ривком — саме так, як вона хотіла, але якимсь чином він розчепив її руки і відштовхнув її з такою силою, що вона заточилася і ледь не впала. Надін тихо застогнала.

— Ларрі, коли б ти тільки знав…

— Ну, не знаю. А чому ти не спробувала мені пояснити замість того щоб… ґвалтувати мене?

— Ґвалтувати! — повторила вона, страшно засміявшись. — О, та це смішно! Оце ти сказав! Я! Тебе! Ох, Ларрі!..

— Чого ти від мене хотіла, ти ж могла мати. І минулого тижня, і позаминулого. За тиждень до того, я тебе просив. Я хотів тобі це дати.

— То було зарано, — прошепотіла вона.

— А тепер запізно! — сказав Ларрі; йому дуже не сподобалося, як це грубо прозвучало, але він не володів собою. Його й далі трусило від того бажання, то який же ще в нього міг бути голос? — І що ж ти зробиш?

— Усе гаразд. До побачення, Ларрі.

Вона відвернулася. На мить вона була більше, ніж просто Надін, яка назавжди відвернулася від нього. Вона була спеціалістом з оральної гігієни. Вона була Івонн, з якою вони мешкали в одній квартирі в Лос-Анджелесі — та його так дістала, що він просто зробив ноги, залишивши її платити за квартиру. Вона була Ритою Блейкмур.

І, що найгірше, вона була його матір’ю.

— Надін!