Розділ без назви (1)

Він усміхнувся, помітивши хвилювання в її голосі і легку складку між брів.

— Трохи тебе знервував, так?

— Так, але я б так не сказала. Ти ж тепер з Гарольдом заодно.

— Ні, так не можна казати, Френ. Я теж нервував. Ми ж двічі перед тим збиралися… все продумали від і до… принаймні ми так вважали… а тут виходить Гарольд. Переказує трохи звідси, трохи звідти, і каже: «Тра-ля-ля, оце ви мали на увазі?» А ми йому: «Так, дякуємо, Гарольде, оце саме».

Стю похитав головою.

— Голосувати за всіх пачкою — ну, як ми самі про це не здогадалися, Френ? Така ж розумна думка. І ми про це навіть не говорили.

— Ну, але ж ніхто не знав, у якому настрої люди прийдуть. Я думала, що, особливо після того, як матінка Ебіґейл пішла, вони будуть похмурі, а то й злі. Ще й той Імпенінг каркати почне…

— Цікаво, чи не треба йому якось пельку заткнути, — задумливо промовив Стю.

— А вийшло зовсім не так. Вони були такі… піднесені просто тому, що зібралися разом. Ти відчував?

— Так, відчував.

— Просто мало не якесь духовне відродження. Я не думаю, що Гарольд на таке очікував. Він просто зловив момент.

— Просто не знаю, що й думати про нього, — сказав Стю. — Тої ночі, коли ми ходили шукати матінку Ебіґейл, мені його стало по-справжньому шкода. Коли приїхали Ральф із Ґленом, вигляд у нього був просто жахливий — наче він зараз знепритомніє чи що. Але коли ми отам на газоні розмовляли і всі його вітали, так він розпустив пір’я, як індик. Наче зовні всміхається, а думає: «Ну ось ви й бачите, чого вартий ваш комітет, дурнів жменька». Він мов якась така головоломка, з якою в дитинстві не знаєш, що робити, як китайська пастка для пальців чи три кільця, які розпадаються, якщо смикнути в правильному місці.

Френ витягла ноги і подивилася на них.

— До речі, про Гарольда: ти нічого незвичайного на моїх ногах не бачиш, Стю?

Стю, оцінюючи, придивився.

— Нє. Тільки ти взула оті чудні «Єрз Шуз»[91] з крамниці, що на нашій вулиці. І вони здоровенні, звичайно.

Вона дала йому ляпаса.

— Такі туфлі дуже корисні для ніг. Так у найкращих журналах пишуть. А в мене сьомий розмір, щоб ти знав. Маленький зовсім.

— Та що тут про ноги говорити? Уже пізно, зайчику.

Він покотив велосипед далі, а вона старалася не відставати.