Барва чарів

Буйвітер спробував заплющити очі, та для уяви не існувало повік і їй було видно все.

— Хіба ти не боїшся висоти? — вдалось йому промовити.

Двоквіт поглянув униз на дрібнюсінький краєвид, змішаний із тінями хмар. Думка про страх йому, власне, була чужою.

— Ні, — сказав він. — Чого б це? Чи впадеш із сорока аршинів, чи з чотирьох тисяч сажнів — однаково будеш мертвий, така моя думка.

Буйвітер спробував подумати про це спокійно, та не зміг побачити в тому логіку. Річ була не в самому падінні, а в ударі до землі, що...

Двоквіт швидко схопив його.

— Приготуйся, — весело мовив він. — Ми майже на місці.

— Хотів би я бути знову в місті, — простогнав Буйвітер. — Хотів би я бути на землі.

— Цікаво, чи можуть дракони долетіти до зірок? — замріяно сказав Двоквіт. — Оце було би щось...

— Ти здурів, — рішуче мовив Буйвітер. Турист не відповів, а коли чарівник підвівся, то з жахом побачив, що Двоквіт дивиться вгору на зірки, що зникали, із дивною усмішкою на обличчі.

— Навіть про це не думай, — грізно додав Буйвітер.

«Чоловік, якого шукаєте, балакає з драконницею», — обізвався дракон.

— Гмм? — промовив Двоквіт, досі споглядаючи побляклі зірки.

— Що? — стривожено спитав Буйвітер.

— О, так. Грун, — мовив Двоквіт. — Сподіваюся, встигнемо. Пірнай. Лети низько.

Буйвітер розплющив очі, бо вітер тепер перетворився на ураган. Може, так вони й розплющилися — вітер безперечно не давав їх стулити знову.

Пласке верхів’я Змієгора постало перед ними, небезпечно нахилилось, тоді перекинулось на зелену пляму, що замиготіла зусібіч. Малесенькі ліси й поля з’єднались у розмитий шматок ландшафту. Короткий сріблястий спалах на обрії міг бути маленькою річкою, що виливалася за край плато. Буйвітер спробував вигнати цей спогад геть із голови, та той почувався там вельми добре, тероризував інших мешканців і перевертав меблі.

— Гадаю, що ні, — мовила Лісса.

Грун повільно взяв келих з вином. Зашкірився, як біда на мороз.

Навколо арени почали приземлятися дракони. Вершники поглянули вгору. Через арену майнула якась зелена пляма й Грун зник. Келих на мить завис у повітрі, а тоді упав на східці. Лиш тоді вилилась єдина крапля.