Барва чарів

— Так, пробач.

— Та, я чув, що ти ніби сказала: «Пробач.»

— Не дивися на мене так! Я можу науявляти тобі найкращого верхового дракона.

— НІ!

Відун вишмаркався в хустинку, мить потримав у простягнутій руці той клаптик шовку, а тоді впустив його долі.

Ураз бухнули крила, що Грун аж перекрутився.

Ліо!ртовий дракон уже був у повітрі і кружляв навпроти них. Коли він спустився над самий моріг, з його пащі вихопилася хвиля полум’я, що пропалила на траві чорну смугу й покотилася аж до Груна.

Останньої миті варвар відштовхнув Ліссу й, кидаючись убік від небезпеки, відчув на руці шалений біль від вогню. Він перекотився по землі і знову скочив на ноги, нестямно шукаючи очима другого дракона. Той надлетів з іншого боку і Грун, не встигнувши й подумати, підстрибнув на місці, щоб не попектися. Та дракон, пролітаючи повз, махнув хвостом і зацідив йому по чолі. Грун підвівся й потрусив головою, щоби минули зірочки в очах. Укрита пухирцями спина нила від болю.

Ліо!рт зайшов на друге коло, але цього разу повільніше, зваживши на неочікувану спритність здорованя. Порівнявшись із землею, він побачив, що варвар просто стоїть, опустивши руки й важко дихаючи. Легка ціль. Після різкого нальоту дракона Ліо!рт обернув голову, очікуючи побачити дуже велику вуглину. Однак не побачив нічого. Збентежено повернувся назад.

Грун показався сам: підтягуючись однією рукою по драконячому лускатому плечі, а другою гасячи вогонь у своєму волоссі. Ліо!рт сягнув по кинджал, але біль ще більше загострив і так зазвичай чудові рефлекси варвара. Удар з лівої наче молотком опустився по зап’ясті драконника, через що кинджал полетів на землю, а другий удар уцілив прямо в підборіддя.

Дракон, який ніс на собі тягар із двох чоловіків, летів усього за кілька метрів від трави. І на щастя, бо щойно Ліо!рт зомлів, дракон перестав існувати. Лісса чимдуж побігла моріжком до Груна й допомогла йому зіп’ястися на ноги. Він залупав до неї очима:

— Що сталося? Що сталося? — ледь обертаючи язиком промовив Грун.

— Це було просто неймовірно, — відповіла вона. — Оте твоє сальто в повітрі й усе решта.

— Ага, але що сталося?

— То трохи важко пояснити…

Грун поглянув у небо. Ліартес, вочевидь обачніший за свого брата, кружляв над ними у височині.

— Ну, маєш близько десяти секунд, щоби спробувати пояснити.

— Дракони…

— Ну?

— Вони уявні.