Барва чарів

Капітан варти хвацько віддав честь:

— Так, пане. Нам довелося застрелити коня, щоби він зупинився.

— А це прямою стежкою приводить тебе сюди, — сказав патрицій, дивлячись на Буйвітра згори вниз. — І що ти можеш сказати у свій захист?

Ходили чутки, що в палаці патриція було ціле крило писарів, котрі день за днем звіряли й оновлювали всю інформацію, зібрану витончено організованою шпигунською системою їхнього пана. Буйвітер у цьому не сумнівався. Він кинув оком на балкон, що тягнувся уздовж однієї зі стін приймальні. Рвучкий біг, спритний стрибок — стрімкий град арбалетних стріл. Чарівник здригнувся. Патрицій підтримував свої підборіддя обцяцькованою перснями рукою і маленькими холодними очима-намистинками роздивлявся Буйвітра.

— Погляньмо, — мовив він. — Порушення присяги, крадіжка коня, збування фальшивих грошей... Так, гадаю, тебе чекає Арена, Буйвітре.

Це було занадто.

— Я не крав коня! Я чесно його придбав!

— За фальшиві гроші. Фактично, це крадіжка.

— Але ці райну з чистого золота!

— Райну? — патрицій покрутив одну з них у своїх товстих пальцях. — То так вони звуться? Як цікаво. Та, як ти зазначив, вони не такі самі, як долари...

— Ну, звичайно, що не...

— А, отже, ти зізнаєшся?

Буйвітер розтулив рота, щоби відповісти, але передумав і знову стулив його.

— Саме так. Та й разом із цим усім, звісно, є моральна образа через боягузливу зраду відвідувача наших берегів. Соромся, Буйвітре! — патрицій недбало махнув рукою. Вартові позаду чарівника відступили, а їхній капітан зробив кілька кроків праворуч. Буйвітер раптом відчув себе дуже самотнім.

Кажуть, що коли має померти чарівник, по нього приходить сам Смерть (замість делегувати це завдання комусь із підлеглих на кшталт Мору чи Голоду, як воно зазвичай буває). Буйвітер схвильовано роздивлявся навколо в пошуках високої постаті в чорному (чарівники, навіть невдалі, на додаток до паличок і гостроверхих капелюхів мають у очицях малюсінькі октаґони, що дозволяють їм бачити в октарині, основній барві, усі інші барви є її блідими тінями, що досягають меж звичайного чотиривимірного простору. Кажуть, що це дещо сяйливий зелено-жовтий пурпур).

То в кутку замайоріла тінь?

— Авжеж, — сказав патрицій, — я міг би змилосердитись.

Тінь зникла. Буйвітер подивився вгору з виразом шаленої надії на обличчі.

— Так? — промовив.

Патрицій знову махнув рукою. Чарівник побачив, що вартові покинули кімнату. Залишений на самоті з правителем подвійного міста, він волів би, щоби вони повернулись.