Барва чарів

Він зауважив, що Грубань прослизнув у якусь бокову кімнату. Г’ю з підозрою спостерігав з-за найближчого столу.

— Ти чував про місто Бес-Пеларґік?

— Ну, я недовго був у Тробі. Лише так, проходом...

— Це не в Тробі. Я розмовляю тробською, бо в наших портах багато моряків з цієї місцини. Бес-Пеларґік — великий морський порт Аґатійської імперії.

— На жаль, ніколи не чув про неї.

Двоквіт здивовано здійняв брови.

— Ні? Вона доволі велика. Якщо плисти впередньо від Брунатних островів, то близько за тиждень будеш на місці. З тобою все гаразд?

Він оббіг навколо столу і поплескав чарівника по спині. Буйвітер захлинувся пивом.

— Противажний континент!

За три квартали звідти літній чоловік кинув монетку в блюдце з кислотою та легенько нею покрутив. Грубань нетерпляче очікував, почуваючись неспокійно в кімнаті, заповненій шумом чанів та булькотом мензурок і де з вишикуваних полиць виступали напівзатінені обриси, що нагадували черепи та химерні опудала.

— Ну? — вимогливо мовив він.

— Із цим не можна поспішати, — пробуркотів старий алхімік. — Випробування потребують часу.

Він потицяв у блюдці, де монета тепер лежала у вихорі зеленого, зробив деякі обчислення на шматку пергаменту.

— Неабияк цікавий результат, — нарешті сказав він.

— Воно справжнє?

Старий зморщив губи.

— Залежить від того, що вважати справжнім, — мовив він. — Якщо маєте на увазі: чи є ця монета такою ж, як, скажімо, п’ятдесятидоларова, тоді відповідь ні.

— Я так і знав! — крикнув шинкар і попрямував до дверей.

— Я не певний, що достатньо чітко пояснив, — мовив алхімік. Грубань злісно розвернувся:

— Тобто?