Барва чарів

Тут була тиша. Ось Двоквіт, що мирно спить на ліжку. А ось, за якихось півкроку від ліжка, Скриня.

Буйвітер ступив кілька кроків — жадібність його мовби на шнурку тягнула. Скриня стояла відчинена. Усередині були сумки, і в одній з них він помітив блиск золота. На мить жадоба здолала обережність і чарівник з осторогою простягнув руку... Та який сенс? І так не вдасться насолодитися цими грішми. Він неохоче забрав руку і здивувався, зауваживши невелике дрижання відчиненої ляди скрині. Хіба вона трохи не порухалася, немов від сильного вітру?

Буйвітер поглянув на свої пальці, а тоді на ляду. Вона виглядала важкою й була обшита латунними стрічками. Зараз ляда начебто не рухалася. Який іще вітер?

— Буйвітре!

Двоквіт зістрибнув із ліжка. Чарівник відсахнувся, викривляючи обличчя в усмішці.

— Мій любий друже, саме вчасно! Ми лише пообідаємо, і я певний, що після цього ти маєш прекрасну програму на решту дня.

— Це чудово, — глибоко дихнув Буйвітер. — Слухай, — мовив він з відчаєм у голосі, — поїмо деінде. Унизу відбулась невелика бійка.

— Бійка у корчмі? Чому ти не розбудив мене?

— Ну, розумієш, я... Що?

— Я гадав, що чітко висловився зранку, Буйвітре. Я хочу побачити справжнє морпоркське життя — ринок рабів, Діру розпусти, Храм божків, Спілку жебраків... і справжню бійку в корчмі.

У голосі Двоквіта з’явилась невеличка нотка недовір’я.

— Вони ж бувають у вас, так? Ну знаєш, люди гойдаються на люстрах, двобої на столах, таке, у що завжди потрапляють Грун Варвар та Ласка. Розумієш — щось запальне.

Буйвітер важко опустився на ліжко.

— Ти хочеш побачити бійку? — сказав він.

— Так. Що тут такого?

— Для початку, у ній страждають люди.

— Ой, я не казав, що нам обов’язково вплутуватися в бійку. Я тільки хочу її побачити, та й усе. І когось із ваших відомих героїв. Вони ж у вас є, чи не так? Чи це лише портові балачки?

Чарівник був приголомшений — Двоквіт уже ледь не благав.

— О так. Вони в нас безперечно є, — швидко промовив Буйвітер. Він їх уявив, та відразу скис від цієї думки.

Усі герої Круглого моря рано чи пізно проходили крізь брами Анх-Морпорка. Більшість із них були з варварських племен побіля замерзлого Центру, котрі немовби тільки те й робили, що постачали героїв. Майже всі вони мали кустарні чарівні мечі, чиї неприглушені гармоніки в астральному плані зводили нанівець будь-які делікатні експерименти у практичному чарівництві на багато миль навколо, та з цього приводу Буйвітер не мав нічого проти них. Він розумів, що з чарами йому не по дорозі, тому його не хвилювало те, що сама лиш присутність героя біля міської брами змушувала реторти вибухати, а демонів — матеріалізуватися по всьому Чарівницькому кварталі. Ні, що йому не подобалось у героях — це те, що вони зазвичай суїцидально похмурі, коли тверезі, та вбивчо шалені, коли п’яні. А ще їх було надмірно багато. Декотрі найбільш відомі пригодницькі місцини біля міста в сезон були воістину втіленням галасу та ґвалту. Говорили про те, щоб організувати там чергу.