Барва чарів

Буйвітер потер носа. Єдині герої, для котрих він мав час — то були Бравд і Ласка, котрі зараз поза містом, а також Грун Варвар, за стандартами Центру ледь не професор, адже міг думати й не ворушити губами одночасно. Казали, що Грун блукав десь у впередньому напрямку.

— Слухай, — нарешті сказав чарівник. — Тобі коли-небудь стрічався варвар?

Двоквіт покрутив головою.

— Цього я й боявся, — мовив Буйвітер. — Що ж, вони...

З вулиці долинув тупіт бігу, а тоді свіжий рев з нижнього поверху. За цим почулася колотнеча на сходах. Буйвітер не встиг як слід і з думками зібратися, щоби шугонути до вікна, як двері блискавично відчинилися навстіж. Проте замість очікуваного засліпленого жадобою шаленця, на нього дивилося круглясте червоне обличчя сержанта варти. Він знову полегшено зітхнув. Авжеж. Варта завжди була обережною щодо того, аби не втручатися надто рано до бійки, доки ситуація не зміниться на їхню користь. Ця робота давала пенсію і приваблювала обережних, розважливих людей.

Сержант похмуро зиркнув на Буйвітра, а тоді з цікавістю поглянув на Двоквіта.

— То тут усе добре? — промовив він.

— Ой, чудово, — сказав Буйвітер. — Вас трохи затримали, так?

Сержант його проігнорував.

— Це той іноземець? — запитав він.

— Ми саме йшли, — швидко мовив Буйвітер і перейшов на тробську: — Двоквіте, гадаю, нам варто пообідати деінде. Я знаю місця.

Він вийшов у коридор так упевнено, як лише зміг. Двоквіт пішов за ним, і кілька секунд по тому почулось, як сержант задихається, а скриня з тріском зачинила ляду, встала, потягнулась і почимчикувала за ними.

Вартові виволікували тіла з нижнього приміщення. Не вижив ніхто. Варта про це подбала, давши достатньо часу, щоб утекти через бічний хід — чудовий компроміс між обережністю та справедливістю, вигідний обом сторонам.

— Хто всі ці люди? — спитав Двоквіт.

— Ой, ну, знаєш... Просто собі люди, — відповів Буйвітер. І не встиг зупинитись, як якась частина його мозку, котрій нічого було робити, заволоділа його ротом і додала: — Герої, власне.

— Справді?

Коли одна нога вже в сірій міазмі Г’рулу, набагато легше вступити й другою та здатися, аніж далі борсатися. Буйвітер дав собі волю.

— Так, оцей он там — то Фріґ Сильнорукий, а оце Чорний Зенел...

— А Грун Варвар тут? — мовив Двоквіт, нетерпляче озираючись. Буйвітер глибоко вдихнув.

— Ось він позаду нас, — відповів він.