Розділ «КНИГА ТРЕТЯ»

— Не витрачай на мене час, — прошепотіла Дянта. — Місія. Зосередьтеся на місії.

Патриція поцілувала Дянту в губи, у той час як її руки намацали отвір, звідки фонтанувала кров. Вона знайшла артерію і кваплячись, незграбно відремонтувала її. Куля просвистіла повз її обличчя. Вона зупинила поцілунок і попросила,

— Скажи мені правду. Дерево взагалі розмовляло з тобою?

Дянта сказала:

— Це страшенно грубе питання, особливо на цьому етапі. -Хтось закричав. Схоже, це була Тобі. — Тепер все залежить від тебе, — продовжила вона. — Дай їм відчути лють природи... — І Дянта втратила свідомість.

Патриція підвела очі, обнімаючи голову Дянти на своїх на колінах. Самір і Тейлор робили гарну роботу, створивши таку плутанину, що вона не могла бачити, що відбувається довкола. Сніг літав у повітрі великими приливними хвилями, величезний собака біг до Патриції і упав, скошений кулями. Звук стрільби був близький і безперервний, як гучний білий шум.

Стіна снігу трохи порідшала, і Патриція побачила тіло, яке лежало обличчям вниз, з шарфом школи Еліслі на шиї.

— Ні, ні, ні, — закричала Патриція і встала. Вона все ще могла виправити це, їй доведеться це зробити.

Напад на бурову вишку тривав можливо 90 секунд. Чим довше він продовжувався, тим більше було куль, які летіли в різні сторони, і тим більший шанс на катастрофу, яку буде видно навіть з космосу.

Холодний вихор закрутився довкола неї, і вона захотіла мати окуляри, як у тих людей, які намагалися її вбити. Вона ледве могла стояти на ногах, тому що їїтягнуло в сторону пониженого тиску. Це було дещо більше, ніж просто вітер і сніг у обличчя. Хиталося все. Вона намагалася уявити, як вона буде відчувати себе, коли розбудить сили природи — що це буде означати? І тепер, коли вона навіть не могла залишатися у вертикальному положенні, як вона збирається командувати такими природними силами? Магічний потік завдавав їй зараз найгіршого болю за все її життя — саме тоді, коли вона намагалася щось придумати. Що робити, коли вона повністю підключиться до природи? Крім того, природа була не одним вихором, це був цілий ряд процесів, які були пов'язані разом таким чином, що цього ніхто не міг передбачити. Тоді вона згадала дещо з її давньої розмови з тим безглуздим Деревом — що вона буде служити природі, але не вказувати їй- і вона не могла повірити, що не помітила цієї важливої відмінності, яка перекреслювала всі дурні розмови про її досвід. Тепер було надто пізно, і вони всі помруть як колосальні придурки. Вона не може контролювати природу, вона навіть не може контролювати себе, і магічний вихор подрібнить її як величезна сталева рука, викликана її ж магією і силою волі. Великий собака побіг прямо на неї, гавкаючи досить голосно, щоби бути почутим крізь стрілянину і хаос, і вона злякано розуміла, що він говорив. В основному, "Я буду кусати ваше горло! Ви помрете!". І це здавалося їй особливо безглуздим моментом — повернути собі здатність розуміти тварин, коли у цьому не було ніякої потреби — і ще раз нагадало їй про те, що вона не може керувати або впливати на одвічні сили природи, і вона захотіла щоб магічний потік не тиснув найгіршою мігренню на її череп і вдарив туди, куди вона хотіла. Вона підняла руки до неба і лише сподівалась на краще, перш ніж невидимий удар збив її з ніг...

Патриція отямилася на борту дирижабля, не того, який вони викрали. Вона лежала на лавці, і Кано дивився на неї поглядом, у якому був не лише гнів — на цей раз він був безшерстим альбіносом.

— Ви розчарували мене — сказав Кано плоским голосом.

Патриція хотіла сказати, це була ідея Дянти, але не змогла себе змусити зробити це.

— Що сталося?

— Тобі мертва. І ще півдюжини охоронців цієї бурової, на яку ви вирішили напасти за власною ініціативою. Я сподіваюся, що ви зможете з цим жити. Дянта і Самір отримали поранення, але будуть жити. Схоже, ви якось провели збільшення магнітного поля в полярній області і розв'язали свого роду магнітну бурю, вивівши з ладу не тільки всю електроніку на десятки кілометрів навкруги, але й мізки кожної людини, у тому числі свій власний. Ви не могли це зробити без чиєїсь підтримки, і ми тепер не впевнені...

— Там була собака, яка хотіла перегризти мені горло. — Її голова закрутилася, і вона почала бачити дивні фігури. А потім з'явилося те, на що вона тоді не звернула уваги: — Тобі була закутана у шарф нашої школи. А коли ми сідали у дирижабль, вона мала лише значок на грудях.

— Ми знаємо. Не залишиться ніяких слідів, і ви зможете повернутися до школи. — Кано випустив хмик з глибини свого живота. — Але ваше життя тепер буде сильно відрізнятися від попереднього.

— Мені дуже шкода.

— Не так шкода, як ви ще будете думати.

Він виглядав так, ніби збирався сказати щось інше, можливо, запропонувати зняти її з крючка в обмін на її первістка. Але замість цього він просто потиснув плечима і пішов, залишивши Патрицію з пульсуючою головою і почуттям неправильності, яка ніколи не могла стати правильною. Вона ще підвела голову, досить для того, щоб подивитися в один з великих ілюмінаторів. Вони летіли над океаном, і сонце, яке освітлювало хмари, робило їх важкими і потворно фіолетовими.