Розділ «КНИГА ТРЕТЯ»

— Так, — сказала Патриція. — Але що ми можемо зробити?

— Зробити? — сказала Дянта. — Озирнись. Ми найкращі учні в Еліслі Мейз. Ми володіємо багатьма навичками. Тобі, я бачила, як ти розтопила останній сніг весною і повернула триденний розпад. Ти колись обдурила менеджера банку, щоб той дав тобі п'ятьсот фунтів і залишилася невидимою. Патриціє, я чула, як вчителі шепочуть, що у вас є такі зв'язки з природою, яких навіть вони не розуміють повністю. Ми зможемо це зробити. Дерево залежить від нас.

Вони відправилися в ту ж ніч, з тим, що могли нести. Дянта наполягала: не може бути ніякої затримки (так менший шанс, що хтось передумає і розповість вчителям). Всі вони повернулися у свої кімнати в Еліслі і набили мішки випадковими речами.

— Куди ми взагалі ідемо? — спитала Тобі. — У мене практичні заняття через два дні. В школі очікують, що я там появлюся.

— Ми втікаємо, — сказав Тейлор з делікатним натиском. — Ніяких тестів, ніяких підручників, завдань з математики, лекцій, ніяких загадок у Лабіринті, поки ми не завершимо нашу місію.

Патриція узяла зубну щітку та три пари білизни, а також розбиту копію "Історії міст" в сумочку. Вона йшла на пригоду — і мала намір випробувати свої сили. Вона майже танцювала на червоних дерев'яних сходах у Північному житловому крилі Еліслі, піднімаючись до Саміра, який мовчки її чекав. Вона шаленіла від адреналіну, коли вони сіли в чарівний дирижабль, оминувши всі пастки безпеки.

— До задниці все, — сказала Патриція, коли вони відірвалися від Землі. — Давайте це зробимо. — Вона і Тейлор стукнулися долонями, а потім Патриція і Самір обійнялися, а Дянта засміялася з кабіни, керуючи дирижаблем, рухаючи дерев'яні виноградні лози та фіги.

Експедиція не почувалася справжньою, поки не прилетіла в Арктику, де місячне світло поступилося місцем двом аркушам сонячного світла — неба та льоду, які було важко побачити. Ейфорія Патриції скисла. Вона дивилася вниз і не могла відрізнити одну яскраву смужку від іншої.

— Ми повинні вдарити по них, перш ніж вони дізнаються, що ми тут, — сказала Дянта з кабіни. — Я сподіваюся, що всі готові до несподіванок. — Патриція, Тобі, Самір і Тейлор сказали, що готові.

— Ми робимо правильну справу, — сказав Тейлор, коли вони сіли. — І вчилися для цього досить довго.

Патриція наділа три шари одягу: вона могла зробити заклинання, щоб зберегти тепло, але це означало відволікання. Вона накрутила шарф навколо шиї і низу обличчя скільки разів, скільки її вдалося.

— Тобі, ти готуєшся до трансмутації металів, тому що ти у цьому найкраща. Якщо це сталь, ти перетворюєш її на олово, — сказала Дянта, вийшовши з корабля. — Самір і Тейлор, ви будете заплутувати і дурити будь-які пости, з якими ми можемо зіткнутися. Я намагатимусь завдати свердловині непоправної шкоди. Патриціє, ти понесеш на них повну лють природи. Будь креативною.

Вони зійшли з пагорба і вирушили через тундру до бурової установки, яка виглядала як маяк на льоду, з однією іржавою колоною посередині платформи, підтримуваної чотирма прикладеними ніжками, з'єднаними як малюнок пентаграми. На одній стороні платформи була якась насосна станція з виносним металевим рукавом. З іншого боку Патриція побачила величезний дизельний бак, який, мабуть, був перевезений на повітряній подушці, а також ряд снігоходів і модернізованих вантажних автомобілів. Дивлячись на масивну цистерну з позначкою — УВАГА: ВИСОКИЙ ТИСК, — яка сиділа на вершині найбільшого в світі родовища метану, Патриція задумалася. Її побоювання переважили бажання здійснити террористичний акт.

— Хлопці, — сказала Патриція. — Я думаю, ми повинні зупинитися і...

Хтось закричав по-російськи, загавкали собаки. Хлопці в парках та окулярах під'їхали до них парою снігоходів, розмахуючи чимось схожим на автомати. Самір і Тейлор кивнули один одному і подалися до них. Через мить охоронці відкрили вогонь, але хаотично, у випадкових напрямках, тому що Самір зробив щось, що збивало їх з прицілу.

— Стережись! — закричала Патриція. — Не дозволяйте їм стріляти по цистерні. — Але її ніхто не почув через автоматні черги, крик та собачий гавкіт.

Тобі побігла до масивної вишки, готуючись її трансмутувати.

Тим часом Дянта йшла до свердловини з сяючим обличчям, ніби залита сонцем. І несподівано упала, спіймавши кулю.

Патриція побігла і присіла поруч з Дянтою, у якої була фонтанна кровотеча і задишка.

— Тримайся, — сказала їй Патриція. — Схоже, куля пройшла наскрізь. Але боюся, зачепила артерію. Міцно тримайся.